До Різдва Христового віряни завжди готувалися заздалегідь. Ознакою наближення свята був різдв’яний піст, якого переважна більшість християн суворо дотримувалася. Чоловіки наводили лад на обійсті, забезпечували обійстя дровами на зиму. Зустрічати Різдво селяни старалися, щоб у хаті був достаток. Хтось вигодував поросятко, але це було вкрай рідко. Переважна більшість людей доглядали птицю. Водночас сім’ї забезпечувалися продуктами харчування, пекли у печі запашний хліб і смачні калачі.
Особливо старанно готувалися до різдв’яних свят діти. Вони вчили колядки, щоб у день свята дарувати їх людям. В основному вони вітали із святами близьких родичів, батечка чи маточку – там більше давали подарунків.
Підлітки ходили по селу з вертепом. Їх називали бетлегемами. Вони одягалися старомодно: в домоткані штани, на голову надівали капелюхи із соломи. Пріоритет надавали сорочкам-вишиванкам. У руках у пастиря обов’язково була палиця, до якої був прилаштований металічний дзвіночок. Були там і два ангели в білих сорочках, бабуся і дідусь, ну, і, звісно, чорт.
А хлопці-парубки збиралися в групи, щоб йти колядувати до хазяїв, у яких були дівчата на виданні. Вони бажали їм, щоб чимскоріше вийшли заміж, порадували своїх батьків онуками.
І коли надійшов святий вечір 6 січня, почало вечоріти, у селі починали колядувати. Хлопчики йшли по двоє-троє. Колядував і один. Підходили до вікна і голосно питали:
− Пане ґаздо! Чи даєте веселити?
Якщо почули у відповідь: «Веселіть, веселіть»,то радо починали колядувати:
Бог предвічний народився;
Прийшов днесь із небес,
Щоб спасти люд свій весь
І утішив вся.
У Віфліємі народився
Месія −Христос наш,
І бог наш, для всіх нас
Нам народився!
Возвістив це Ангел Божий:
На полі пастирям,
На сході звіздарям
І земним царям.
Діва Сина як родила,
Звізда ста, де Христа
Невіста Пречиста
Положила.
Триє царі несуть дари
До Віфлеєм — міста,
Де Діва Пречиста
Сина повила.
Звізда їм ся об’явила
В дорозі: о Бозі
При волі, при ослі
Їм возвістила.
− Триє царі, де ідете?
− Ми ідем у Віфлеєм.
Де Спаса познаєм
І повернемся.
Іншим путем повернули,
Погану, безстидну
Безбожну Іроду
Не повідали.
Іосифу Ангел мовит:
С Отрочам, Матір’ю
Во Єгипет − страну
Най ся хоронить.
«Слава Богу» заспіваймо,
Честь Сину Божому
І Богу нашому
Поклін віддаймо.
Після закінчення колядки господарі давали дарунки, де були круглі хлібини з кукурудзяного борошна, волоські горіхи, яблука, груші, які колядники клали у торбину(тайстру) з домотканого полотна і прошкували до сусідньої хати. У руках у них були «звізда», де горіла свічка. Колядували на Святвечір хлопці до пізньої ночі. Для них то була велика радість і душевне задоволення. Коли закінчили ходити від хати до хати, починали дружно ділитися наколядованим. Не було випадку, щоб хтось залишився обділеним. Усі залишалися задоволеними.
За радянських часів колядувати було заборонено. Але діти на це не зважали, вони наперекір атеїстам залюбки робили свою справу, бо мали з того зиск. У той же час у школах на Святвечір організовували вечори, щоб відволікати дітей від святкування Різдва Христового. Інколи, доходило до курйозу: коли хтось «здав» у райком партії маленьких колядників чи бетлегемів, сільський голова відхрещувався, що то не його, а, напевне, із сусіднього села. І навпаки, коли казали, що то його, категорично казав «Ні!»
Слава Богу, що все закінчувалося добре, нікого не притягували до адміністративної або кримінальної відповідальності.
Тепер настали інші часи, бажаючі принести у вашу оселю приємну новину мають можливість це зробити без перепон. Однак постала інша проблема: тих, хто хоче зробити це, стало у рази менше. Їх юні серця заполонили смартфони і «кишенькові» від батьків, які працюють за кордоном.
Михайло ЛОМАГА,
с. Брід
