Версія для друку Версія для друку

Читач і газета: що чекає на нас завтра?

10 жовтня 1946 року вийшов перший номер районної газети «За нове життя». Згодом вона почала виходити під назвою «Нове життя», яка залишається актуальною дотепер. Люди завжди прагнули перемін і новизни. На нашу долю випали нелегкі часи. Були епоха хрущовської відлиги, горбачовська перебудова, Помаранчева революція, Революція Гідності…
Тепер районний часопис в основному передплачують люди середнього і старшого віку, ті, яким наразі за п’ятдесят. Молодь в основному призвичаюється до смартфонів, ноубуків, комп’ютерів. Водночас є і такі, які охоче передплачують часопис. Вони більше вірять друкованому органу. Будемо відвертими: Інтернет поки що не може замінити періодику для читачів поважного віку.
Основа конкурентного ресурсу газети – взаємодія з аудиторією. До речі, популярністю користуються і вітання. Люди вже звикли щоразу напередодні важливої життєвої події – дня народження заходити в редакцію і дати привітання другу, товаришу, знайомому чи комусь із родини. Для багатьох це більш приємніше, ніж отримати в листівці гроші. Звісно, для жінок приємніші квіти.
Більшість читачів зацікавлена в якісних новинах, і саме районка найбільш наближена до проблем Іршавщини. Люди хочуть знати, чим займаються промислові підприємства, будівельні організації, селянські фермерські господарства, як живе в теперішніх умовах бізнес.
Отримуючи пресу від листоноші, постійні читачі (а їх у нас залишається чимало), уже зазвичай спочатку переглядають районку, а потім обласні і всеукраїнські видання. Здебільшого їх цікавлять події та новини місцевого масштабу, які відбуваються наразі у територіальних громадах району.
Хоч за сімдесят п’ять років змінилося не одне покоління читачів, та газета міцно ввійшла в їх життя і стала для них улюбленим виданням. Ми не втрачаємо зв’язок із постійними дописувачами, які підсилюють видання своїми дописами. Серед них: Михайло Ломага із Броду, Петро Пітра із Білок, Ганна Андрішко, Василь Турянин з Осою, Анатолій Вайда, Юрій Світлик, Юрій Саморига, Любов Філеш з Іршави, Дмитро Шкарупа, Іван Волошиновський, Василь Ловска з Ільниці, Оксана Сідор з Климовиці, Василь Білей із Сухої, Наталія Данканич із Крайньої Мартинки, Галина Бідзіля із Загаття, Андрій Світлинець із Приборжавського, Михайло Тернинко з Вільхівки, Юрій Фегер із Чорного Потоку, Михайло Марканич, Василь Гецко, Михайло Делеган з Ужгорода, митрофорний протоієрей Георгій Чулей, Іршавський декан о.Михайло Тернинко, протоієрей Олександр Ряшко, настоятель Свято-Покровської Церкви с. Приборжавське. Не забувають про редакцію і колишні її працівники – Михайло Ціцак, Василь Кузан, Іван Кополовець. Це люди, які добре володіють пером, знають проблеми села, міста, оперативно відгукуються на життєві події, тримають руку на пульсі часу.
У районці також можна прочитати розповіді про відомих людей, які своїм талантом прославили Іршавщину. Це народні артисти України Іван Попович, Степан Гіга, письменники Дмитро Кремінь, Федір Потушняк, Степан Жупанин, Іван Петровцій, Василь Кузан, майстри пензля Адальберт Ерделі, Іван Дубіш, Андрій Синетар,Василь Білей, Василь Бердар, спортсмени Іван Фірцак – Кротон, Віктор Пасулько, Іван Гецко… Про їх здобутки неодноразово писала районка. Молоде покоління повинно знати про тих, хто творив, встановлював рекорди, був на бистрині життя.
Приємно читати в газеті про своїх друзів і знайомих, про тих, хто в цей складний час захищає рубежі рідної Вітчизни. Багато з них загинули на полі бою, віддали своє життя за вільну Україну. Серед них – Дмитро Шаленик, Андрій Матіко, Михайло Сак, Павло Мунтян, Валерій Мателега, Михайло Горблянський… Залишилась лише пам’ять про них. Герої не вмирають!
У першовересновому номері була вміщена на першій сторінці публікація про відважного бійця Василя Штефка з Кушниці, який попри інвалідність (внаслідок нещасного випадку він втратив обидві ноги) пішов на фронт.
Тут же було подано інформацію про справжню патріотку України Іванну Бердар, яка добровільно з’явилася до першого відділу Хустського РТЦК та СП для призову на армійську службу.
Не забуває газета і про тих, хто займається волонтерською роботою. Крім продуктів харчування, вони повсякчас доправляють на фронт одяг і взуття. Уже передали понад сто автомобілів.
Невеличкий редакційний колектив, який нараховує всього чотирьох чоловік, намагається брати участь майже у всіх заходах, які відбуваються на Іршавщині і про це оперативно сповіщати читацький загал на сторінках «Нового життя».
Активно співпрацюємо із місцевою владою. Маємо підтримку у Іршавського міського голови Віктора Симканинця, який із самого початку роздержавлення засобів масової інформації не забуває про районне видання. Очільник ОТГ вважає, що іршавчани повинні знати, над чим працює влада, які наразі доводиться вирішувати проблеми. Особливо у ці дні жителів міста непокоїть електропостачання, бо від цього у великій мірі залежить робота освітніх, медичних і культурно-освітніх закладів, торгівлі, державних установ, підприємств та організацій, а також бізнесових структур.
Газета «Нове життя» відіграє важливу роль у житті місцевих громад, вона є важливим чинником формування громадської думки, становлення політико-економічної культури населення. Приємно, що не забувають про новинку і жителі, які із ліквідацією Іршавського району відійшли до Берегівського і Мукачівського районів. Про це засвідчує і передплата видання. Люди хочуть знати, що робиться в сусідніх селах.
Серед проблем, які нам, газетярам, постійно говорять наші передплатники – доставка преси. Так, житель Ільниці п. Іван каже, що йому четверговий номер газети «Нове життя», який він передплатив у відділенні поштового зв’язку, надходить через три-чотири дні після її виходу. Подібна ситуація практично у всіх населених пунктах Іршавщини. Доставка преси до читача може затягнутися на дні, а, подекуди й тижні. А це негативно впливає на передплату періодики. Газета повинна приходити вчасно, після виходу її у світ, за це заплачено гроші поштарям.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар