Історико-краєзнавчий музей в Осійському ЗЗСО І-ІІІ ступенів імені Федора Потушняка відкрито декілька років тому. До його створення долучилися як вчителі так і учні загально-освітнього закладу і громадськість гірського села та Закарпатська обласна організація Національної спілки письменників України. Довгий час завідувала музеєм вчителька історії М.Д.Магурська.Тепер її справу продовжує вчитель зарубіжної літератури В.В.Роман.
Впродовж цього часу музей збагатився новими експонатами. Тут чимало старовинних речей, які вже давно вийшли із вжитку. Охочі подивитися на них не тільки школярі і молодь села, а й численні туристи, які навідуються на малу батьківщину відомого українського письменника Федора Потушняка, лауреата багатьох престижних літературних премій Івана Петровція та народного артиста України Івана Поповича.
Ось кросна в робочому стані і виткані на них кілька метрів красивих покрівців (доріжок). Це робота самого Василя Васильовича, його навчила цьому бабуся. Поруч щіть на вовну, ничильниці, петельки, кужелі на вовну (український, німецький, угорський). А ще терниця (дерев’яна дошка), на якій терли коноплі. Але спочатку ті коноплі мочили у воді, потім сушили, далі терли і прочісували на дошці, аби можна було прясти нитки. І тільки згодом вже ткали полотно. Робота, звісно, дуже й дуже кропітка, однак надзвичайно цікава. Нитки крутили потаком на довгі шпулі.
У музеї є також дерев’яний виплетений тин із букового, вербового прутків, саморобне дерев’яне колесо для воза, праска, в яку засипали (жарини) грань.
А які красиві вишиванки самобутніх майстринь 50-х років минулого століття. Одна з них, уміло вишита мамою народного артиста України Івана Поповича. Ще одна подарована музею Ольгою Кустріною. Є також петек із вовни.
В іншому куточку на полиці різновиддя ламп: від хатньої підвісної (у неї наливали гас і клали гніт аби світив) – до шахтарської і лампаша, щоб освітлював дорогу уночі.
Є також товканя – зерно товкти, глиняні глечики на молоко і воду. Привертають увагу відвідувачів і генгери, якими робили різні візерунки – квіти на стінах після побілки вапном. А ще лопата (кочерга), якою вигрібали жарини із печі, кругла лопата, якою хліб саджали у піч. І ще зберігається дерев’яна ложниця (по одній ложці для кожного члена сім’ї).
Не можна оминути увагою і дві дерев’яні корита більшого і меншого розмірів. У першому змішували кукурудзяний хліб на заквасці, в іншому купали дитину, мили плаття.
А що вже казати про колиску сторічної давності, подаровану музею вчителем В.І.Королем. Та ще попід стіни висталені дві лади (скрині), які, до речі, відкривалися і там дівчата складали своє придане. На ці лади сідали хлопці, коли приходили на вечорниці.
Тут знаходяться і старенькі кріслаті стільці, виготовлені в другій половині ХХ століття. Є дерев’яні постоли (взуття), в яких ходили колись наші предки (мій батько, до речі, також у такому ходив). Є лапті, в яких можна було ходити по снігу. Ще і ручний млинець із дерева, в якому мололи перець. А з «Гамори» в музей подарували міні-кузню.
Цікава і друга кімната музею. Побачити тут можна і перший фотоапарат, і перший комп’ютер, і перший телефон, і першу фотокамеру… А ще патефон із платівками із записом пісень.
Не можна не звернути увагу і на ялинку з прикрасами минулого сторіччя. У хорошому стані збереглися піонерський барабан, труба, значки радянських часів, червоний галстук, шапка «Аврора», в якій неодноразово виступав в колективнім хорі і сам керівник музею Василь Роман.
Відвідувачі щоразу охоче оглядають перший калькулятор, гріфлик, на якому діти писали крейдою з однієї сторони вправи із української мови, з іншої – задачі із математики.
На високому художньому рівні зображений портрет першого президента Закарпатської України Августина Волошина.
Прикрашає і стенд «Дерево випускників», починаючи з 1990 року.
До речі, свідоцтво на музей датовано 2010 роком. А школа відкрита в Осої 1 вересня 1988 року. Символічний ключ вручав тодішньому директору І.І.Петровцію виконроб ПМК-1 В.М.Бровдій. Отож в честь 30-річчя школи і випущено альбом, де все зафіксовано фотоапаратом. Це – перший урок з вчителькою О.М.Магурською та М.І.Матіко. Є тут знімок першої церковної школи на Млаці, датований 1860 роком (вчитель В.Чепак). В 1902 р. – державна школа на Млаці.
В 1912 році Іванчов будує школу в присілку Лази (пізніше тут знаходився клуб). А вже в 1953 році – семирічка, з 1961 року – восьмирічка. Нова школа збудована в 1988 році в центрі села.
До 1950-х років першим директором школи був Юлій Переш, після нього А.І.Сікора, І.Д.Сочка. З 1950-го до 1977 року – П.М.Потушняк. А вже в новій школі – І.І.Петровцій. Потім директорував В.І.Лазорко, а з 1995 р. – О.О.Бажів. Із 2006 року в школі господарює М.О.Маргіта.
Гарно, на належному рівні оформлені в музеї стенди «Краю мій – ти серцю дорогий», «Письменник Ф.М.Потушняк» з його портретом, «Родина Потушняків», «Потушняк – археолог», «Ф.Злоцький 1846-1926 р.р.», «Попович І.Д. – народний артист України», «Петровій І.Ю. – письменник», «Осійчани на фронтах Другої Світової війни», «Минуле і сучасне нашої школи», «Відомі осійчани».
Знаходиться тут і фотоапарат Ф.М.Потушняка, ряд речей із проведених ним розкопок, рукописи в оригіналі. Наприклад, «Серце», «Хвилини вічності», «Повінь». Також рукопис «Неолітична стоянка 8-го серпня 1953 року». Є археологічна карта особистих розкопок Закарпаття. А ще скатертина, вишита мамою письменника.
У вітрині музею знаходиться чимало книг письменника Івана Петровція. Це «Троє з Осою», «Чоловік з птахою на плечі» та інші.
Майстерно зроблена картина Світлани Бокотей-Горзов «Іванка Мелай – співачка», «Стара хата». Шкода, що знесли стареньку хату, що була в центрі села. Там мав бути музей.
Чимало експонатів віддав музею професор УжНУ С.Федака, за це йому велика вдячність.
Святі ікони до музею віддала вчителька Г.В.Чепа, заступник директора школи з виховної роботи. А є ікони, намальовані самими учнями.
А ще тут гарні ляльки-мотанки, виготовлені учнями 6-7 класів і аудіо-диски, і нагороди кращим учням.Одна із них – Лесі Чепа за хороше читання. Та ще твори лауреатів обласної літературної премії імені Федора Потушняка: Мирослава Дочинця, Василя Густі і Василя Шкірі.
Цікавими є і грошові знаки. Тут і червінці, і пенгови, і коруни, і карбованці, і купони, і 100-рублеві облігації.
Музей свято береже прапор із підписами бойових побратимів, який приніс в дарунок атомщик Віталій Чорній. А ще солдатську каску 2014 року, теж подаровану сільським активістам (уже покійним Іваном Букіним).
Майоріє тут і перший прапор, піднятий на честь Незалежності держави України.
Ганна ЛЯШКО,
с.Осій
