Версія для друку Версія для друку

…А ходом з Іршавщини

Мова йде про відомого журналіста, письменника і публіциста Федора Зубанича, який народився у селищі міського типу Великий Березний, а свою наречену знайшов у Великому Раківці. Приїжджаючи свого часу на малу батьківщину дружини, він обов’язково заходив до редакції районної газети «Нове життя» до свого університетського друга Михайла Ціцака. Саме завдяки Федору Івановичу мої перші літературні проби – казочки для дітей з’явилися на сторінках всеукраїнського видання «Молодь України». До ілюстрації матеріалів активно залучав художника Василя Ловску. У нього дуже добре виходять графічні портрети. Редакція газети завжди йшла нам назустріч і охоче публікувала матеріали, які мали резонанс у читацького загалу.
А сам Федір Іванович кілька цікавих розлогих публікацій підготував про двічі Героя Юрія Пітру із Білок. Він неодноразово побував у оселі відомого кукурудзовода, спілкувався з його сином Петром Юрійовичем, у якого ми вирішили взяти інтерв’ю. І зробили ми це не випадково – недавно Федору Зубаничу виповнилося б 75 років. А його доля тісно пов’язана з Іршавщиною.
− Петре Юрійовичу! Ви можете чимало розповісти про свого колишнього товариша. Адже знаєте його не тільки по університету, а й часто зустрічалися з ним вдома…
− Безумовно, мені пощастило на зустрічі із Федором Івановичем. Він часто бував у селі над Боржавою, зустрічався з трудівниками колгоспу і обов’язково після таких відвідин заходив до нас додому на чашку чаю. Із ним цікаво було поспілкуватися, особливо багато розповідав про життя киян. Не розлучався із записником, де усе занотовував. Проходив час і на сторінках багатьох обласних і республіканських видань з’являлися нариси про наших краян.
Федір Зубанич народився 5 березня 1947 року в простій селянській родині.
Фахову освіту здобув на заочному відділенні факультету журналістики Львівського державного університету імені І.Франка, який закінчив у 1971 році.
Працював у різних виданнях – газетах «Молодь Закарпаття», «Молодь України», «Правда України», у журналі «Вітчизна», був головним редактором газети «Культура і життя» та «Вісті з України», завідувачем відділом журналу «Президент» і газети «Президентський вісник».
Буваючи в Білках, добре знав життя і побут сільчан, адже він сам верховинець з діда-прадіда. Тому він люб’язно вивчав свій рідний край, карпатські ліси і гори, благословляв пшеничний та кукурудзяний хліб на столі верховинця.
На сторінках свого видання писав добірки, нариси про білківчан і великораківчан.
Особливо багато сторінок присвятив розповіді про білківчан у своїй книжці «Довбушеві гори», яка побачила світ у видавництві «Молодь» у 1977 році та в журналі «Вітчизна», де він працював відповідальним секретарем.
− Що найбільше Вам запам’яталося із його публікацій?
− Він брав інтерв’ю не тільки в простих людей – трудівників, а й у знаменитих письменників – Павла Загребельного, Дмитра Павличка, Чингіза Айтматова та інших майстрів художнього слова.
У художньо-документальних творах відображав життя і побут верховинців Закарпаття. І не тільки. Йому пощастило побувати на багатьох континентах світу, де живуть представники української діаспори – українців Канади, Словаччини, Аргентини, Австралії, Німеччини та Франції.
На українському телебаченні вів програму про визначних митців держави, на радіо – про українців світу, на радіостанції «Свобода» передачу «Вечори з Федором Зубаничем».
За сценаріями Федора Зубанича знято низку художніх та документальних фільмів. Ініціював спорудження першого пам’ятника Т.Г.Шевченку на Закарпатті – у Великому Березному.
Він упорядник збірника документів, архівних матеріалів, листів, доповідей, статей, есе «Чорна книга України» (Київ.1998 р.).
Окремі твори Федора Зубанича перекладено словацькою, чеською, угорською, німецькою, білоруською, азербайджанською мовами.
Він − член Національної спілки письменників України з 1978 року, лауреат премії Міжнародного фонду імені Т.Г.Шевченка.
Помер Федір Іванович Зубанич у молодому віці – 57 років. Його сестра, наша прекрасна співачка Марійка Зубанич, що була біля нього в останні дні життя, виконала його передсмертну волю – він ліг у рідну землю, там, де й народився, − у Великому Березному.
У нас у сімейній бібліотеці залишилися тільки його книги із дарчими написами та пам’ять про нього, яка дотепер зберігається у моєму серці.

Розмову записав
Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар