Версія для друку Версія для друку

Долею їм судилось… Або колега про колегу

У всякого своя доля і свій шлях широкий, – писав Т.Г. Шевченко.
Доля дарувала моїм колегам сіяти «зерна добра», «добірні зерна» у дитячі душі багато-багато років.
Життя в школі проходило в нескінченному колі учнів, батьків, колег… Немов потяг помчало. Але їхні уроки цікаві, доступні, пізнавальні, будуть згадуватися.
Один раз на рік, у найкращу золоту пору року, коли шелестить падалистом осінь, у лузі скує «бабине літо», а над землею пломеніють різнобарв’ям квіти, приходить свято – День учителя.
Хочу добре слово сказати про колег Підгірнянської школи (нині – гімназії), які нині на заслуженому відпочинку. Це ветерани педагогічної праці, яких мудрі, добрі поради, настанови, ініціативи, застереження дуже знадобляться і нинішньому поколінню вчителів нашої гімназії. Це вчителі вищої категорії, із педагогічним званням «Старший вчитель»: Юлія Василівна Маргіта – вчитель початкових класів, Олена Іванівна Демчик – завідувачка школи (поетеса), Михайло Іванович Радик – вчитель математики, колишній директор, Марія Михайлівна Лівак – вчителька історії, Маргарита Іванівна Синетар – вчителька біології, Ірина Василівна Демчик – вчителька початкових класів, Марта Іванівна Лутак – вчителька хімії, Ганна Іванівна Копин – вчителька зарубіжної літератури, Іван Михайлович Маргіта – вчитель біології, Марта Іванівна Маргіта – вчителька початкових класів, Ганна Іванівна Варваринець – вчителька початкових класів. Більшістю із них саме школа поєднала долю із селом Підгірне. По їхніх стопах пішли і їхні діти, які нині працюють у місцевій гімназії: Оксана Іванівна Белая – директорка школи, Марія Василівна Синетар – вчителька початкових класів, Ганна Іванівна Щока – вчителька української мови і літератури, Наталія Іванівна Савко – вчителька англійської мови, Людмила Іванівна Щока – вчителька хімії. Інші їх діти працюють у школах району, області.
У розумінні моїх колег слово «мистецтво» – це любов… Любові і тепла їх сердець вистачає для всіх: на вихованців, на колег, на батьків…
Тому і на добре слово, подяку мої колеги – педагоги-ветерани заслуговують у день професійного свята – Дня учителя.
Часто з вуст односельців, також й нині, через багато років, почути, що поталанило тим, кого навчали такі професіонали, ентузіасти, Вчителі з великої літери. Життєвий та трудовий шлях був нелегким, але ніщо не могло зупинити їх, щоб працювати старанно, ніщо не лякало їх у ті далекі часи, приходилося працювати у важких умовах.
Одним словом, на рахунку наших ветеранів педагогічної праці чимало добрих справ. Одним зі правил «професійного кодексу» для них було: «Якщо вже стали на вчительську стежину – за все відповідаєте у житті своїх вихованців».
Багато років в дитячі душі сіяли зерна мудрості, ясний розум, чисте сумління, благородство, міцний дух, світлі думки, працьовиті руки, любов до рідного краю, до материнського слова…
Крім шкільних справ доводилося виконувати громадські доручення. Активно долучалися до участі у громадському житті села, району. Жодна сільська справа чи проблема не вирішувалася без їх участі, тобто, часто приходилося, як тепер модно говорити, виконувати волонтерську роботу.
Протягом трудової діяльності на освітянській ниві, − згадують вони, − часто приходилося більше жити душею про школу, ніж про рідну сім’ю. «Школа для нас була другим рідним домом». Вони не уявляли свого життя без учнів, без шкільних турбот… І нині чекають своїх учнів, колег, хоча би поспілкуватися, турбуються про їх подальше життя.
А ми, Ваші колеги, з нетерпінням чекаємо на Вас, як на бажаних гостей, часто згадуємо про Вас. Говоримо це від душі. На жаль, учні дедалі більше стають байдужішими.
Не смійте забувати вчителів!
Усі мої колеги відсвяткували свої мудрі, щасливі ювілеї. Нині виконують ролі люблячих мам, добрих господинь, турботливих бабусь, прабабусь…
До речі, 1 вересня свій щасливий ювілей відзначила вчителька початкових класів Марта Іванівна Маргіта (Бідзіля) – добра душею і щира серцем жінка, найдорожча донька і матуся, турботлива бабуся.
Маргарита Іванівна понад 10 років у різні пори року, у різні погодні умови добиралася до початкової школи із Підгірного до гірського села Івашковиця (доводилось часто добиратися пішки, бо транспорт їздив не часто).
Наполегливість, відповідальність, вболівання за кожного вихованця – ось такі риси характеру запримітили ми у колезі, працюючи з нею разом. А яким теплом, жіночою ласкою, добротою від неї віяло.
Гордістю Марти Іванівни є її єдина донька Ганна – вчителька української мови і літератури місцевої гімназії. Та найбільшою втіхою для бабусі є двоє внуків – Павлик та Василько, яким бабуся не може нарадуватися.
Дорогі колеги-ветерани педагогічної праці! Ви – гордість нашої гімназії, гордість села Підгірне.
Всім педагогічним колективом гімназії вітаємо Вас із ювілеями та професійним святом. Ми щиро радіємо,що можемо разом розділити з Вами святковість професійного свята – Дня учителя. Хай незрадливим буде здоров’я, душевного Вам спокою, миру Вашим родинам, хай Господь благословляє ласкою і добром кожен майбутній день, а Мати Божа оберігає від негараздів та бід.

>Ваша колега,
Наталія ДАНКАНИЧ, вчителька української мови та літератури
Підгірнянської гімназії.

Ваш отзыв

Ваш коментар