Серед багаточисельного виду земноводних, які побутують у нас, виділяється рептилія саламандра. Дуже повільна, майже не лякається, бо всією своєю байдужістю ніби каже: я нікого не чіпаю, не чіпайте і ви мене.
Якщо інші ящірки мають захисні кольори зеленуватого, бурого, бруднуватого чи синюватого відтінків, то в саламандри чітко виділяються чорнолаковий та яскраво жовті кільця.
Шкіра її гладка, еластична. Харчується, в основному, комахами. Середній ріст – 30-40 сантиметрів, але бувають і гіганти – до 70 сантиметрів. Це – за сприятливої погоди. Саламандри люблять тепле дощове літо. Тоді вони почуваються як риби у воді: і кормів вдосталь, і вологе середовище їй до снаги.
Колись цих добрих, повільних ящірок було дуже багато. Пам’ятаю, в дитинстві ми брали воду для пиття й приготування їжі від сусідів Зейканів, бо в них була криниця із потужним джерелом і дуже смачною водою. Якось, надвечір, я пішов до криниці Афтанасіїв (так у селі називали наших сусідів). Та коли підійшов – зупинився. Від дерев’яного валова (для напоювання худоби і прання) аж до самої криниці було море саламандр – різного розміру, але однакові за орнаментом: жовті кільця й блискуча чорна шкіра. Всі вони надвечір прийшли до води, бо вона їм життєво необхідна.
Чесно кажучи, я трохи злякався, побачивши таку кількість рептилій. Але тут нагодилася баба Анця – невисока, трохи згорблена, бо вона вічно була в домашніх клопотах.
− Ти прийшов по воду і боїшся? – запитала вона мене. – Давай сюди відро, я тобі зачирю.
Розсуваючи ногами лінивих, абсолютно небоязких ящірок, баба Анця з моїм відром попрямувала до криниці. А вже біля самого джерела відгорнула їх руками і зачерпнула води.
− Видиш, Мішку, − то добра божа твар. Не говорить, не кусає й не противиться. Потім вона почала гладити найблагіших ящірок від голови до хвоста. Вони не пручалися, приймали бабину ласку як належне.
Давно то було, але той урок доброти баби Анці пам’ятаю досі. Коли побачу саламандру в лісі мовчки спостерігаю за нею, стараюся не потривожити.
Але, за останні роки, зустрічаю її все рідше. Нинішнього спекотного літа так ніде й не побачив. Коли вже почалися дощі й настала грибна пора, моя дружина похвалилася, що бачила саламандру. Ходив у ліс і я, та не зустрів це чорноголове диво.
Проте через кілька днів, я таки побачив саламандру… розтоптаною на дорозі, що проходить під лісом. Причому, мертва саламандра лежала на середині дороги, а не в тій частині, де проходять колеса автомобіля. Значить, наїзд на неї був зроблений спеціально.
Невіглас, який розтрощив саламандру, звичайно, не знає, що ця ящірка занесена в Червону книгу й охороняється законом. Її вбивство – це злочин проти природи, проти людства. Мені цікаво – як би він пояснив свій вчинок дітям. Впевнений, що в цьому він не зізнається, бо в нього розчавлена совість, але все-таки на ній лежить смерть безневинної саламандри.
Михайло ЦІЦАК,
с. Імстичово.
