Мова піде про жінку, яка майже все своє свідоме життя присвятила вихованню підростаючого покоління… музикою. Це Марія Михайлівна Січ – керівник оркестру народних інструментів Іршавської дитячої школи мистецтв.
А ще вона дуже хороший співрозмовник. Доволі часто згадує свого тата, його науку, яка стала кредом її життя.
− Із самого дитинства, − розповідає вона, − на власному прикладі батьки вчили мене любити і шанувати людей, допомагати старшим, сусідам і всім, хто цього потребує. Лише тоді можеш чекати на вдячність від Бога і тих, з ким живеш поруч. Дотепер пригадую прислів’я, яке любив повторювати батько: «Кожен чоловік сам собі мудрець, сам собі подлєц, і свого щастя коваль». Ви не повірите: при житті він вважав себе найбільш багатою людиною на землі, часто повторював: «Я багатий тому, що мені достатньо того, що я маю, а той, кому мало того, що має, ніколи не матиме такого відчуття багатства, яке маю я».
Марія Михайлівна каже, що її батько, Михайло Михайлович Рега, був розважним, ерудованим, мав веселу вдачу і неабияке відчуття гумору, завжди шукав «купця», котрий відкупив би у нього кілька років з його життя, коли такий «купець» не знаходився, − жартував, що подарував би кілька років, кому завгодно, щоб самому помолодшати. Розмовляв вдома тільки по-нашому, по-русинськи. Але окрім української та російської знав і практично користувався чеською, угорською та німецькою мовами. Отримував періодичну пресу на різних мовах.
Наразі Марія Михайлівна залюбки згадує, як в їх оселі по неділях збиралися батькові друзі, щоб пограти в шахи. Уже стало доброю сімейною традицією, що на столі, окрім шахівниці, повинні були бути ваза з тістечком і компот. Вони не тільки грали в шахи, а й насолоджувалися смачними наїдками.
− Ми з братом Іваном, − говорить тепер Марія Михайлівна, − теж сідали грати в шахи. Я ніколи не витримувала довго думати, мій шаховий годинник клацав найскоріше. Якщо відверто, я з самого дитинства завжди поспішала, а тато вчив навпаки − не спішити, зважено обдумувати кожен свій крок.
Водночас Марійка часто навідувалася в Лозянський будинок культури, де завідуючою працювала мама, Юлія Миколаївна, захоплювалася виступами самодіяльних артистів, які охоче показували свою майстерність на сільській сцені, дарували односільчанам гарний настрій. Мама навіть запропонувала їй виступати в сільській агітбригаді, яка виконувала закарпатські та українські народні пісні. Марія Михайлівна дотепер з приємністю згадує, що програму колективу мала вміла побудувати на місцевому матеріалі, брала цікаві факти із життя односільчан, зі смаком підбирала художнє оформлення та костюми виконавців, знаходила талановитих хлопців і дівчат серед молоді села.
Напевне тоді і зародилася у неї любов до музики, за допомогою якої сполученням звуків і тонів вона могла виразити свої почуття, переживання і душевний настрій. Крадькома від батьків й сама бралася за музичні інструменти, десь в душі мріяла стати музикантом. Особливо гарно виходило в неї грати на скрипці.
Марія Михайлівна із раннього дитинства мала потяг до знань. Серцем відчувала, що в сучасному світі без них просто не можливо буде обійтися. Це був час, коли в оселях краян почали з’являтися радіо і телебачення. А саме по телевізору почали показувати виступи відомих артистів, колективів художньої самодіяльності, оперні вистави, п’єси. Це був час відродження української культури.
Після закінчення Лозянської восьмирічної школи вступила до Хустського культурно-освітнього училища на відділ народних інструментів. Там одразу запримітили її талант, почали запрошувати до виступів. Так починалася її стежка в музичний світ. І Марійка ніколи нікого не підвела. Завжди була душею колективу. Такою залишається й дотепер.
Здобуття освіти в культурно-освітньому училищі додало їй впевненості в собі. Тому вона вирішила продовжити навчання по класу домра в Дрогобицькому музичному училищі. Тут її охоче прийняли, дали зелене світло у світ музики. А Марійка вміла дивувати: вона часто виконувала закарпатські народні пісні, ті, які її навчили тато і мама.
Потім був Харківський інститут культури, де залюбки опановувала спеціальність диригента.
− То тільки на перший погляд здається, що керувати хором чи музичним колективом легко, − мовить Марія Михайлівна. − Треба докласти титанічних зусиль, щоб навчитися виконати той чи інший музичний твір. То ціла наука.
Навчання в інституті проходило заочно – Марія Михайлівна на той час вже працювала викладачем в Іршавській музичній школі. На даний час її трудовий стаж складає 54 роки. Протягом цього часу вона виховала цілу когорту талановитих музикантів, які продовжують її справу. Так, Надія Глеба викладає в Івано-Франківському музичному училищі, Марія Добра – директор Кушницької музичної школи, Тетяна Карабиньош і Оксана Карабиньош працювали в Іршавській школі мистецтв, Марія Глеба – в Довжанській музичній школі та інші.
Марія Михайлівна гордиться теперішніми своїми вихованцями. Вони беруть активну участь у районних, обласник, всеукраїнських та міжнародних конкурсах і фестивалях. Зокрема, неодноразово поверталися із нагородами із Праги, Болгарії, Польщі, Словаччини. Беруть також участь у обмінних концертах. Високий клас показують Наталія Січ, Олександр Панько, Анастасія Данканич, Аделія Янкулич, Ніколь Устич, Василина Попович та інші.
− Трудитися на ниві культури цікаво, але й досить складно, − ділиться роздумами Марія Михайлівна. − Вона вимагає постійних творчих пошуків, неординарних підходів і вирішень, бо інакше можна опинитися у полоні дуже небезпечних проявів шаблону, поверховості, банальності, примітивізму. На щастя, у культуру йдуть здебільшого здібні, талановиті, обдаровані, віддані своєму покликанню люди, для яких служіння музам стало сенсом життя.
Марія Михайлівна разом із чоловіком, Михайлом Михайловичем, виховали і виростили двох синів – Сергія і Михайла, уже мають семеро онуків – Іринку, Діму, Віку, Лізу, Катерину, Михайлика і Анастасію, а також трьох правнуків – Юльку, Софійку і Лільку. Родина Січів дуже дружна. Вони з великою повагою згадують свого прадідуся Михайла Михайловича Регу, який залишив для них книжку «Вислови мудрості» (дотепні і мудрі афоризми, записані з прочитаного і почутого протягом 1946 – 1996 рр). Марія Михайлівна часто розповідає їм про свого батька, Михайла Михайловича Регу, нагадує їм його мудрі настанови. Одну з них я записав і під час нашої зустрічі. Сподіваюся, вона стане у нагоді і нашим читачам.
− Коли ти робиш добро, − мовила вона, − то люди будуть звинувачувати тебе у прихованій особистій користі – і все ж виявляй доброту. Якщо ти досягнув успіху, то в тебе може з’явитись багато фальшивих друзів і справжніх ворогів – і все ж досягай успіху! Якщо ти чесний і відвертий, то люди будуть обманювати тебе – і все ж будь чесним і відвертим. Те, що ти будував роками може бути зруйновано в одну мить – і все ж не зупиняйся, будуй!
Або: люди потребують допомоги, але вони згодом дорікатимуть тобі за неї – і все ж допомагай людям. Якщо ти досягнув безмежного щастя, тобі будуть заздрити – і все ж будь щасливим. Добро, яке ти зробив сьогодні − люди забудуть завтра – і все ж твори добро. Ділись з людьми кращим, що в тебе є, і цього ніколи не буде достатньо – і все ж ділись найкращим!
Ліпше не скажеш. Така філософія життя!
Василь ШКІРЯ
