Версія для друку Версія для друку

Елементарно, Петре!

Жили-були Петро і Марія. І не колись давним-давно, у незапам’ятні часи, за царя Гороха, а тепер, коли все надто швидко змінюється. Коли в режимі онлайн можна одночасно побувати в будь-якому куточку землі – у Парижі чи Сіднеї, опинитися серед гір і водоспадів Ісландії або в дивовижному підводному світі Галапагоських островів. Не змінюється тільки людська натура. Марія вже роками спостерігає як живе сусід. Коли той зводив двоповерховий будинок, часто дорікала чоловіку:
− Дивися, ми майже з ними ровесники, одночасно справляли весілля, і дітей у нас двоє, однак у них скоро буде своя вілла, а ми сидимо в халупі, яку ще дідусь, царство йому небесне, звів.
Петро себе до ледачих не відносить. Ніби постійно в роботі, старається не курить, але в їх з дружиною житті за останні роки майже нічого не змінилося. І меблі старі, і телевізор уже був у вжитку, і огорожа ветха… Одну сорочку доводиться носити по кілька років. Черевики вичовгані, аж пальці стирчать. Не кращі і штани…У Марії і Петра одна рутина – кожен день тижня схожий на попередній.
Чоловікові вже надокучило слухати її балачки. Він давно вже запримітив: ще ся той не вродив, аби їй угодив. Коли тепла погода, їй недобре, бо душно, всюди пилюка, а коли випаде дощ, їй погано, бо мокро, кругом болото і вже не пройти в білих кросівках.
На всякий випадок Петро часто вдає, що цілком згоден з дружиною, однак потім обов’язково щось ляпне. Та найбільше її бісить, коли починає розмову із улюбленої фрази: «Елементарно». Так було і сьогодні.
− Елементарно, Маріє! Але я і одружився не так як сусід. Він узяв чи не найбагатшу у селі, а я… До того ж він працює директором пересувної механізованої колони, займається будівництвом, зводить дитсадки, школи, лікарні, будинки культури… А там, прикинь, є все: цемент, пісок, цегла, пиломатеріали… Ось у нього з часом і виробилася клептоманія − сильне бажання вкрасти що-небудь. А звичка – друга натура. І чим раніше вона утворюється, тим згубніше діє і тим складніше її позбутися.
−Шкода, що у тебе такої звички нема, − докучливо бурмотіла дружина. − А він не боїться, що його спіймають за вухо і покладуть там де сухо?
− Хто спіймає? – ніби між іншим питає чоловік.
Дружина починає втрачати над собою контроль.
− Правоохоронні органи, звісно. Поліція, прокуратура…
− Елементарно, Маріє! − з іронією каже чоловік. −Як гадаєш: їм жити не треба? У них теж є дружини, діти, а зарплати на всякі забаганки катма. А ще й на лімузині хочеться їздити, відпочивати із сімейкою десь за кордоном, поплавати на морі або пройтися повз єгипетські піраміди… На все це потрібно мати гроші. І немалі. А ще коли в тебе коханка, десь діти на боці…
− Коханка у сусіда? Ти геть здурів! Дружина йому б очі подряпала! А їй, тій стерві, яка чіпляється до чоловіка, вирвала б ноги звідти, звідки вони ростуть.
− Любаску ніхто силоміць у ліжко не тягне, − вдається до філософії Петро.
− Що?! − із подивом зиркає на чоловіка Марія.
А той уже має готову, давно заготовлену, відповідь:
− Елементарно, Маріє! Кожен чоловік десь в душі прагне любовних інтрижок, бути хоч на мить бой-френдом. Навіть у Біблії написано: всякий чоловік, що дивиться на жінку, уже мріє про неї…
Це ще більше розлютило дружину. Петро бачить, як вона поступово виходить із себе, починає гарячкувати і ще більше починає глузувати з неї, брати насміх. Звісно, він не янгол із крильцями однак вміє знайти слабинку у неї.
− І ти теж? − дружина сердито схопила гілляку і мов навіжена накинулася на чоловіка. Той ледь встиг відскочити вбік, щоб уникнути удару.
− Ні-ні, Марійко! Мова не про мене…
− А про кого? − втратила терпіння дружина.
− Звісно, про чоловіків – залицяльників.
Петро серцем відчуває, що дружина вже починає приходити в сказ. Спочатку червоніє, потім зеленіє, згодом шаленіє і стає мов навіжена.
− Так би одразу і сказав! А то…, − потім трохи подумала і запитала чоловіка. − А про що ми, власне, говорили?
− Про сусіда, звісно, − одразу жваво включився в розмову чоловік, бо він добре знає вади дружини. − Що він дуже скупий. А скупий дивиться, як би іншому не дати, а жадібний дивиться, як би у інших відняти.
Однак дружина аніскілечки не зважила на це і на цей раз вона заспівала іншої:
− Я ще п’яного його ніколи не бачила, не те, що тебе…
− Елементарно, Маріє! − вже із сарказмом каже чоловік. − А ти його п’яного ніколи і не побачиш! Він не п’є у забігайлівках, а в шикарних ресторанах, із потрібними людьми. А з роботи шофер акуратно і ввічливо його доставляє додому. Не так як я… Мені б таке життя! А я трохи пригублю і після напруженої роботи важко човгаю додому… А вони, сусіди, глипають на мене і показують пальцем: «Ось дивися, дивися…».
Дружина не стрималася і у неї машинально зірвалося з вуст:
− Елементарно, Петре! Коли повертаєшся з роботи додому, не заглядай у кожну забігайлівку! Тоді тицяти пальцем на тебе не будуть!
Раптом задзвонив телефон. Петро машинально схопив мобілку, перемовився з кимось із друзів, які запрошували на чарочку і вже, ніби нічого й не було, до дружини:
− Може, підкинеш якусь копійчину? Там…
−Елементарно, Петре! Бери в руки лопату і ходи зі мною в город. Посадимо картоплю – будуть тобі і гроші! Аякже!
Петро щось сердито промимрив під ніс, неохоче подибав за лопатою і почимчикував за Марією.
Елементарно…

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар