Версія для друку Версія для друку

Любов до народних пісень проніс крізь усе життя

Мова йде про Федора Ірша із Броду. На перший погляд це проста, звичайна людина, яких у селі десятки, а коли заведеш із ним розмову про сьогодення, що можна зробити у ці вкрай тяжкі часи для України, одразу відчуваєш, що справу маєш із мудрим і талановитим чоловіком. У свої вісімдесят він намагається допомогти своєму народові словом, бо не можна байдуже сидіти вдома склавши руки. Продовжує писати вірші, які висвітлюють гірку правду непростого життя, де показує, хто наш ворог і як із ним треба боротися. Ворогові, на його думку, треба протиставити слово правди, людської гідності й синівської любові до рідної землі й багатостраждального українського народу.
Федір Ірш прожив і пережив чимало, він має невичерпний арсенал життєвих спостережень, вражень і думок. Його до глибини серця хвилюють сучасні проблеми. А випадкова зустріч із відомим фольклористом Іваном Хлантою з Ужгорода, яка відбулася кілька років тому в його рідному селі, дала можливість заявити про себе як талановитого коломийкаря. У його віршованих рядках – багата кладова різноманітних випадків своєї долі та односільчан. Його судження точні і виважені. У Федора Федоровича вистраждане кожне слово, вражає читача його широке світобачення і безмірно вразлива душа. На його думку, завтрашній день України залежить від кожного із нас. І чим рішучішими в утвердженні українських пріоритетів ми будемо, то тим швидше наша держава ставатиме справді національною і європейською.
Іван Хланта, перебуваючи на Іршавщині, своєчасно запримітив талановитого творця народної творчості, зібрав і обнародував його поезію, і в 2017 році побачила світ книжка «Коломийкарі Закарпаття», де подано кілька творів Федора Федоровича, які одразу привернули увагу читача. Про самодіяльного поета заговорили на повен голос, про нього почали писати газети, а на його мобільний посипалися численні телефонні дзвінки. Напевне, це про нього Іван Васильович сказав:
− Відомо, що Господь дарував таланти кожному, і їх треба тільки розвивати. І якщо кожна людина буде з любов’ю ставитися до своєї роботи, підсилювати свої таланти на благо народу і бути на своєму місці, тоді суспільство розвиватиметься гармонійно. А якщо ми хочемо допомагати іншим, повинні допомагати своїм прикладом.
Першим, хто запримітив талант хлопця, був його вчитель малювання, директор Іршавської середньої школи Василь Бурч. Це була людина, яка не тільки сама кохалася в живописі, а й допомагала відкривати свої здібності іншим. Крім того, Василь Васильович кваліфіковано грав на різних музичних інструментах, але найбільше любив скрипку.
Свої вірші і коломийки Федір Ірш десятки років записує у товстий зошит, який ретельно зберігає (для того, щоб видати книжку, потрібні чималі кошти). До того ж, за такі вірші в часи тоталітарного режиму йому б не поздоровилося, бо були вони спрямовані проти тодішніх чиновників і комуністичної влади. Хоча, власне, на перший погляд, там нічого такого і немає. Що це так, переконайтеся самі:
Віз начальника Іван у обласну раду,
З ранку визвали його на якусь нараду.
По дорозі говорили про різні пригоди,
Вчора, мабуть, випив шеф з якоїсь нагоди?
Бачить Іван, що начальник сидить неспокійно,
«Може треба вам «відлити», − говорить покірно.
«Ти, Іване, золотий, як отеє поле,
Зупинися край дороги, бо в животі коле».
Зупинив Іван машину біля поля того,
Хай звільниться любий шеф від грузу тяжкого.
Сидить хлопець у машині й почав хвилюватись,
Бо не встигнуть вони вчасно у область добратись…
«Давай, піду, подивлюся, що це він там робить
А шеф стоїть край дороги й руками розводить…
«Яка краса, наче казка, подивись на поле,
Я вівса такого, Іване, не бачив ніколи.»
Хлопець зиркнув краєм ока, поле як косовиця
І сказав він. Ось вам хрест, на полі пшениця».
А начальник, мов з трибуни, гримнув на Івана:
«Не роби ти, дорогий, з Івана пана!
Мені краще видно, що це, так, що не хрестися,
Як сказав шеф, що це овес – значить не пшениця!»
Ось які в нас були керівники за колишньої радянської влади. І сміх, і гріх!
Федір Ірш усе це помічав, а що припадало до серця, занотовував у записник. І потім писав про це віршами.
Ф.Ф.Ірш народився 19 лютого 1942 року в с. Брід в простій селянській родині. Із повагою ставився до роботи на землі. Допомагав батькам садити картоплю, кукурудзу, помідори, огірки, заготовляти сіно, а восени збирати доспілі яблука і груші.
У книжці «Коломийкарі Закарпаття» подано нарис про Ф. Ірша «Біль і тривога сучасних коломийкарів», де Іван Хланта пише, що він «випадково зустрів одного з тих, що не тільки співає, а й сам складає, коломийки, вірші. Це Федір Федорович Ірш. Він не придавав своїм творам серйозного значення. Трапилася якась нагода чи особливий випадок в житті, він міг написати про це вірш, скласти коломийки. Однак ніде їх не фіксував. Мені вдалося записати від нього те, що зразу прийшло на пам’ять, що його найбільше турбує чи хвилює.»
Потім була Ужгородська школа хормейстерів-баяністів та духових оркестрів. На все життя йому запам’яталася зустріч із натхненним поборником хорового мистецтва, талановитим диригентом і педагогом земляком із Білок Петром Сокачем. Це була просто надзвичайна людина. Він був не тільки активним хористом, але вже тоді прийшов до висновку, що музика і хоровий спів стали його життєвим і духовним покликанням. Ще за життя його називали корифеєм хорової справи Закарпаття.
Закладену в дитинстві любов до народних пісень Федір Ірш проніс крізь усе життя. Керував учнівським та сільським хорами художньої самодіяльності, брав участь у районному учительському ансамблі народних інструментів (грав на домбрі). Тепер своїм внукам співає пісні, намагається зробити все для того, щоб вони якнайповніше перейняли його пісенний репертуар. Водночас він складає і вірші для малечі. Ось що він написав діткам про грибочки:
У лісі грибочки
Ростуть в холодочку,
У холодочку низько,
Біля кущів близько.

Біля кущів близько
Треба їх шукати,
Голову низенько
До грибів схиляти.

Якщо будеш під кущі
Часто заглядати,
То зумієш повний кошик
Грибів назбирати.

Якщо будеш знати,
Як їстівні від поганок
Треба відрізняти.
Не може оминути Федір Ірш і таку тему як російсько-українська війна, розв’язана путіним. Бо бажаючих ділити Україну з давніх часів завжди було багато. Але зробити це, на щастя, ще нікому не вдалося. Українська нація непереможна. Тепер наш «брат новоросійський мутить воду у Дніпрі, бо він хотів би підкорити його собі».
Федір Ірш намагається зупинити смертельну навалу московської орди поетичним словом:
А щоб цього не стало,
Й ніхто Україну не ділив,
Треба усім нам захищати
Наші землі від ворогів.
Федір Ірш переконаний, що в боротьбі з окупантами гине найкращий цвіт української нації. Але ми неодмінно виграємо у цій битві. Перемога буде за нами!

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар