Версія для друку Версія для друку

Золоті пармени образок

Дуже люблю ліс, бо виріс під ним. Всього кілька хвилин – і ти вже під кронами буків, дубів і грабів, які сягають своїми верхівками, здається, в недосяжну висоту.
Понад чверть століття прожив у місті. Воно було невелике, добре озеленене, але все ж не те, до чого звик змалку. Тому й повернувся в свою стихію, як частинка первозданного світу, зітканого із гір, ярів та пажитей рясно покритих зеленим покривалом лісу і травами. Тут і живеться і думається інакше, − вільніше, приємніше для душі.
Через неймовірну спеку літом, що супроводжувалася ще й бездощів’ям, ліс потерпав не менше від полів. Під кінець серпня він став немов прозорішим, рідким. А все через те, що дерева, борючись за своє виживання, скинули третину, а то й половину своїх листочків, а береза залишилася майже голою.
Та от настала осінь. Із першими невеликими дощами толоки забіліли шапками печериць (шампіньйонів) із ніжно-рожевими книжками знизу. Це знак для грибаря – за ними мають з’явитися й лісові гриби.
Перші ознаки відродження життя після посушливого літа – зелена травичка, яка почала з’являтись на майже висохлих її вузлах-кущиках. У лісі, як на цю пору, багато опалого листя, а там, де ґрунт кам’янистий, дерева зовсім всохли. Закінчилася їх битва за життя. Перемогла посуха.
Роздивляюся навкруг, знаючи з досвіду, що там, де великі дерева, годі шукати грибів. Вони люблять місцини, де чагарники чи лісові поляни. Так і є. Ось із передчасно опалого листя вибиваються голівки голубінок (сироїжок). Трохи далі – маскуючись під справжнього білого гриба притаїлися жовтяки. Дехто їх обходить, або просто копає ногами. А даремно, бо їх шапочки дуже ніжні й поживні. Шукаю козариків (підберезовиків), але їх щось ще нема. Раптом, за межею лісу, в молодій траві щось зачервоніло. «Напевно це, майнула думка, − червоноголовець, рідний брат козарика». Підхожу ближче, а там червоних кружечків – море. Та це були не гриби, а плоди всіма забутої старої яблуні сорту пармен. Саме дерево росте вище метрів на сто від межі лісу. Посуха змусила яблуню скинути свій урожай раніше строку стиглості. А її діти, зірвавшись із материнської гілки, котяться вниз, весело підскакуючи. Зупиняються то в густій траві, то аж на широкій терасі внизу, де пролягає напівзабута дорога. Визбирати їх – буде пару центнерів. Але їх ніхто не збирає…
Жаль мені цю яблуню, повна назва якої – пармен зимовий золотий. Плоди її – великі, смачні, з неповторним ароматом.
Вдома поцікавився у сусідів,чи купує хтось яблука-паданиці. Кажуть, купують. Дають 25 гривень за повний мішок. Виходить менше гривні за кілограм. Тому й валяються в траві нікому не потрібні золоті пармени. У магазині ж у цей час півлітрова пляшка яблучного соку 12 гривень. І на чию користь така економіка?

Михайло ЦІЦАК,
с. Імстичово.

Ваш отзыв

Ваш коментар