На минулому тижні в редакцію газети «Нове життя» зайшов сивочолий чоловік, який із болем у серці говорив про напад на Україну російських окупантів. Він ніколи б не подумав, мовив із сльозами на очах, що рашистська орда посуне на нашу рідну українську землю. Водночас, незважаючи на похилий вік, не може, склавши руки, сидіти вдома і байдуже спостерігати за всім цим – війна є війна. І він взявся писати вірші. Один із них, майже без змін, пропонуємо нашим читачам. Прізвище своє просив не називати і взяв собі псевдонім – Василь Іршавський.
Злії вовки на нас напали –
Це росіяни ними стали.
Злими словами розмовляють
І дві букви сатанинські називають.
Зграя вовча – так себе прозвали
І собі на спину Z і V намалювали.
І відчула зграя запах крові,
І пішла на Україну війною.
Вожак вовчий у хащі завиває:
«Україна має бути неодмінно наша
Від Одеси − аж до Донбасу».
І пішла на Київ вовча зграя.
На дорозі їй попалось місто Буча.
А у них, москалів, морда вовча –
Убивали нізащо,просто мовчки.
Грабували, катували,
Над дітьми знущались.
Тисячі людей невинних вбили,
Тисячі осель спалили.
За це ніколи не пробачить їм Буча −
Божа кара для них неминуча!
Василь ІРШАВСЬКИЙ
