Версія для друку Версія для друку

Проживаючи на київських пагорбах, Іван Дубіш оспівував красу рідних Карпат

Свого часу мені пощастило зустрітися з одним із найтитулованіших майстрів пензля Іршавщини. Його добре знали в Києві та за кордоном і мало хто відав про нього на Срібній Землі. Хоча саме із карпатського краю починалася його життєва стежина. Він був членом Спілки художників України з 1963 року, а в 1995 році став Заслуженим художником України.
Народився Іван Дубіш вересневої пори далекого 1927 року в селі Лисичово. Навколишні гори із самого дитинства зачаровували його, стали для нього своєрідним творчим стимулом, надихали на нові пошуки, спонукали брати в руки олівець і на білому клаптику паперу оспівувати те, що вражало його хлопчачу уяву. А це неповторні краєвиди гір, вічнозелені ліси, мальовничі полонини, гірські потічки, кущі калини над швидкоплинною річкою Лисичанкою… Напевне, саме тому й визріла в нього думка стати художником. Цьому сприяли й батьки, які всіляко підтримували маленького Іванка. Тоді ситуація була схожа на теперішню. Закарпаття окупували німецько-фашистські загарбники. Коли в Закарпаття 1944 року прийшла Радянська Армія, він добровільно пішов на фронт. Із зброєю в руках звільняв від німецько-фашистських загарбників Угорщину і Словаччину (нагороджений орденом Вітчизняної війни ІІ ступеня). Тоді він бачив не красу рідних Карпат, а вибухи бомб і снарядів та язики полум’я і клумби диму, які піднімалися до самого неба. У коротких проміжках між боями він малював. Серцем відчував, що без мистецтва жити не може.
Далекого 1946 року вступив до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Напевне, тут вперше зрозумів, що бути художником не просто. Як багато потрібно знати й уміти, щоб те, чого прагнув з дитинства, стало реальністю. А ще його вчителями були основоположними закарпатської школи живопису Адальберт Ерделі і Йосип Бокшай, які вкладали у своїх вихованців серце і душу.
Можна з упевненістю сказати, що творча для Івана Дубіша склалася щасливо. Вже його перші роботи, які експонувались на виставках, привернули увагу глядача. Портрети лісоруба В.Ф.Свистака і студента О.Юрова були відзначені критиками і увійшли до експозиції Закарпатської картинної галереї. Про нього заговорила преса. Та юнак зрозумів, що навіть диплом із відзнакою, який отримав після закінчення училища, лише перша сходинка до справжнього опанування майстерності, лише початок осягнення того, чого він прагнув. Напевне, це й привело його спочатку до Київської художньої школи ім. Т.Г.Шевченка, а згодом до Київського державного художнього інституту, де його вчителями були Віктор Пузирков, Георгій Меліхов, Михайло Омелько та Карпо Трохименко. Під час навчання, будучи студентом, охоче виставляв свої роботи на різних виставках.
Ось як відгукується про творчість Івана Дубіша художник Василь Ловска з Ільниці:
− Проживаючи на київських пагорбах, він оспівував красу рідних Карпат. Якщо спочатку віддавав перевагу роботам жанровим, портретним, де гірські краєвиди скоріше були фоном, ніж самостійним об’єктом для творчого усвідомлення, то поступово саме вони посідали основне місце в його творчості. Тут, у горах, він народився, виріс, із зброєю в руках захищав рідну землю, тут формувався його характер як митця. Шлях цей виявився успішним і плідним. Його карпатські пейзажі, які з’явилися на численних виставках, безперечно свідчили про появу талановитого митця. Немає в них навмисної декоративності, та вони напрочуд виразні, справді пісенні. Не синтементальні, а ліричні. Їхні ритми нагадують то протяжність співу трембіти, то коломийок. І немає у цьому ніякого протиріччя, бо та творча манера, яку виробив художник в оспівуванні саме своїх Карпат, витонченість малюнка та рожевий серпанок, крізь який вони постають, стали не штучними, а природними, що невловимо перетворює професійну роботу на справжній витвір мистецтва. Саме це й визначає карпатську серію Івана Дубіша. І навіть поїхавши до Алма-Ати і побачивши височенні відроги Заілійського Алатаю, митець написав їх так, ніби то були рідні Карпати. Хай і не зовсім схожі на них. Але ріднить їх мистецьке сприйняття художника, його образна поетика, те, що створило ці пейзажі серце однієї людини, те, що не потребує перекладу й зрозуміле людям різних мов – мистецтво.
Працював Іван Дубіш у галузі станкового живопису. Писав жанрові картини, переважно із життя Закарпаття, портрети і пейзажі.
− Важко зустріти серед українських живописців людину, яка б не віддала частину свого таланту відображенню неповторності краси рідного краю, − продовжує розмову Василь Ловска. − Привертають увагу глядача його роботи «Молодий вівчар», «Дід Олекса», «Верховинка», «Зимові Карпати», «Над полониною», «Рідні простори», «Осінній мотив» та ін.
Іноді навіть зринає думка, а чи залишилися в Карпатах місця, не відтворені художницьким пензлем? Виявляється, можна їх написати так, що вони постануть знайомо-незнайомими. Та лише тоді, якщо вдасться побачити їх так, як ніхто до тебе не бачив.
Дуже образно охарактеризувала Івана Дубіша мистецтвознавець Алла Ревенко: «Пошук засобів виразності в осягненні таємниць поетики Карпат безперечно відбився на всій творчості Івана Дубіша. Це позначилося й на його тематичних творах, зокрема портретах. Річ не лише в тім, що, скажімо, у «Верховинцях» відчутна монументальність гірської ритміки і пишнобарвність щедрої палітри, а в «Екскурсоводі» – безперечна вишуканість малюнка й ліричність – все, що притаманно його кращим пейзажним роботам. Мабуть, головним чином вплив карпатського циклу виявляється у ставленні до натури, де немає красивості, але є справжня краса, якою не можна не захоплюватись, де колористичне вирішення спрямоване на те, що ми називаємо не просто оспівуванням нової людини, а утвердженням художнього принципу – естетики прекрасного».
Іван Дубіш брав участь у обласних, всеукраїнських та всесоюзних виставках. Його роботи представлені в Закарпатському, Чернівецькому художніх музеях, в Канівському музеї імені Тараса Шевченка, в приватних зібраннях в Україні та за її межами.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар