Версія для друку Версія для друку

Переказ про млини в с. Кушниця

Герої нашого часу це молоді хлопці-воїни, що захищають Україну та волонтери. Вони розумні, освічені наближають час перемоги над ворогом, а після перемоги будуть відновлювати Україну. А якими були наші земляки – сільські герої сто і більше років тому? Про одного з них Георгія Теодоровича Біксея, уродженця с.Луково, – мельника за професією, Людини з великої букви.
Подам трохи історії.

Люди, з яких беруть приклад наступні покоління

У Кушниці вже в 1820 р. діяв графський млин. По обидві сторони, на 50 метрів від ріки, була графська територія. На річці Лисицький потік (притока р. Боржава) була споруджена більш потужна гребля, для накопичення води у водосховищі. По відвідному каналу, який на тогочасних мапах називався Маломарок, вода направлялась по каналу – дерев’яних лотоках у лопаті коліс млина. Графський млин пізніше підприємці- євреї взяли в оренду.
«У Метричній книзі с. Кушниця 1827 р., знаходимо прізвище Мельник, також є записи мельничка Марія. Там у 1850 р. у жидів робив мельником Іван Орбан, його жінка − Терезія Новітній. В селі Кушниця у той час працював Іван Фердинанд – ковач, жона Анна Мейсарош..1851 р. Пізніше, з 1893 р. мельником працював уродженець з с. Луково Біксей Георгій Теодорович».
На початку 20-го. ст. мельником був уродженець с. Луково Георгій Теодорович Біксей 1872 р.н., про якого мені розповіла його внучка родом з с. Кушниця Ганна Біксей.
Коли Георгію було 11 років, померла його мати, а в 16 років втратив і батька. Тож родичі порадили здібному, писемному юнакові, що успішно закінчив церковно-приходську школу, піти вчитись млинарському ремеслу у млинаря в с. Довге. Однак млинарське ремесло не з простих, тож спочатку молодий Георгій відробляв підручним млинаря. Допомагав по господарству, латав лотки, вантажив мішки із зерном і придивлявся до механізмів млина, запам’ятовував німецькі назви механізмів. Лише через два роки він міг самостійно працювати. Молодого, здібного млинаря швидко помітили місцеві ґазди, що молотили зерно. Там же, в млині, познайомився він зі своєю майбутньою нареченою Гафією Панич. Тож уже у 20 років він повів її під вінець.
Коли у с. Кушниця занедужав старий млинар, з’явилась вакансія на його місце. Тож чоловік його сестри – шовгор, на прізвище Воробок, що жив у с. Лисичово, порадив йому швидко зайняти вакантне місце.
Георгій Біксей взяв у помічники молодого племінника з Лисичова, навчив тонкощам ремесла, допомагав йому освоювати механізми млина. У 1906 р. у розквіті сил разом з братом Василем та десятками кушнян , поїхав на заробітки на шахти в США, звідки повернувся у кушницю у 1914 р. Працював у м. Клівленд. Заробив багато доларів, купив у с. Кушниця землю від односельця Дірея, угорця за національністю, в урочищі Раковий. Пізніше, при чехах збудував там хату.
Георгій Біксей хотів вернутися на роботу в млин , однак син його швагра Воробок не хотів йому уступити місце в млині.
Сина Юрія, Георгій навчив млинарському ремеслу,також працював мельником в с. Керецьки. 22 січня 1930 р., ввечері пішов зупиняти млин, за однією із версій, послизнувся, а за іншою − недобрі люди кинули його під колесо. Синові було 27 років. Через рік, у 1931 р. від горя померла і його мати, Гафія Панич.
Георгій Теодорович був сильним, розумним і освіченим, справедливим і прохоженим, як говорили в селі, чоловіком. Він у 20-х р. 20 ст. стояв у перших рядах за відродження в с. Кушниця православної віри, допомагав у будівництві нової православної церкви, для якої купив дзвін. На ньому викарбувані такі слова: «Сей кімбал, во славу Божію, купил Георгій Біксей для православной восточной церкви в с. Кушнице во році 1931. Пресвятая Богородице спаси нас». У 1949 р., на 77 році життя, помер Георгій Теодорович і похований на кладовищі «Дуброва» в центрі села.
В с. Кушниці жив внук Георгія Біксея − Іван Георгійович, якому було 3 роки, коли втопився його батько. Іван став столяром і з жінкою Анною Гецко виростили двох доньок-медиків.
***
Щодо подальшої долі сільського млина в с. Кушниця, то у 1949 р. він був націоналізований і перейшов у власність новоутвореного колгоспу. Там же продовжувала працювати династія млинарів – Воробків.
Робота в млині залежала не лише від нищівних паводків, які нищили греблю і лотки, але й від стану дерев’яних лотоків та обладнання млина. Тож селяни, при несправності млина, часто чули від мельника Воробка лайку: «Побив Бог старі млини, цураві лотоки».
На річці Лисицький потік була споруджена більш потужна гребля, для накопичення води у водосховищі. По відвідному каналу, який називався Маломарок, довжиною 400 м., вода направлялась по каналу – дерев’яних лотках, які капітально ремонтувались кожні 10 років.
Млин на воді працював із 1949 р., як колгоспний до 1965 р. Вже були зроблені і встановлені для заміни нове, на металічній основі, дерев’яне колесо , однак електроенергія була в той час дешева,а на ремонт дерев’яних лотків треба було витратити значні кошти. У колгоспі прийняли рішення, що млин буде працювати на електроенергії. Тож колесо працювало як гойдалка для хлопців-старшокласників, на протязі близько п’яти років аж поки не розібрали його.
Другий млин – пілораму було побудовано при чехах на 500м. нижче по течії ріки, там довгий час працював його власник Сарай. По відвідному каналу, який був довжиною 400м., вода направлялась по каналу – дерев’яних лотках у бетонний резервуар і знизу падала на лопаті коліс пилорами. Цей млин-пилорама став у 1949 р. колгоспним. Він пропрацював до вісімдесятих років 20 ст., а на ремонт дерев’яних лотків треба було витратити значні кошти. У колгоспі прийняли рішення, що млин буде працювати на електроенергії, а в 2000 р. він уже перестав працювати.

Василь Гецко,
архітектор.

Ваш отзыв

Ваш коментар