Навчання та виховання молодого покоління – вічна проблема, яку ставлять перед педагогами. Та зараз, як ніколи, на перший план випливає завдання, як допомогти молодій, ще не сформованій людині знайти своє призначення, вибрати професію до душі та реалізувати природні задатки. Тепер кожен розуміє, що саме це є основним критерієм щастя людини (є й інші, та мова зараз про інше).
Чи просто нам, учителям, вирішувати усі шкільні проблеми? Збоку, здавалось би, зовсім нескладно провести кілька уроків і решту дня відпочивати. Та, на жаль, не все так легко.
По-перше, настали часи, коли не просто достатньо володіти навчальним матеріалом, бути відмінним педагогом, майстром своєї справи. У, так би мовити, «вільний» час нам потрібно постійно кілька разів у році підвищувати свою кваліфікаційну категорію: курси за спеціальністю, НУШ, різні навчальні платформи («На урок», «Всеосвіта» тощо). А ще мусимо готуватися до уроків (читання творів, конспекти, презентації…), перевіряти зошити, контрольні, лабораторні, практичні роботи та багато-багато іншого.
По-друге, якщо ти справжній наставник, тим паче класний керівник, то маєш бути готовий цілодобово співпрацювати з дітьми та батьками. Усі забувають, що вчитель теж людина, яка має власні необхідні для життя потреби, а також право на особисте життя.
По-третє, часи, коли педагог був безвідмовним авторитетом у суспільстві, давно відійшли. І дуже важко навчати й виховувати молоде покоління, не маючи бажаної підтримки з боку сім’ї вихованців. Адже нині рівноправними учасниками навчального процесу є учень, учитель і батьки. Чи легко одній ланці в цьому ланцюжку виконати завдання, якщо інші пасивні, не беруть на себе відповідальність і цим самим не виконують батьківський обов’язок?
По-четверте, кожен педагог, а сільський у першу чергу, завжди на очах у суспільства і ніколи не має права про це забувати!
Нашому поколінню випала доля жити в країні, яка виборює своє право на існування на полі бою зі зброєю в руках. Воєнний стан позначився й на навчанні діток. Дякуємо Богу, що маємо можливість із 1 вересня цьогоріч сісти за шкільні парти. Для цього підготували спеціальні укриття на час повітряної тривоги в приміщенні школи. Класні керівники провели опитування батьків, яку форму навчання для своїх дітей вони вибирають. Більшість із них віддала перевагу очній формі навчання – офлайн – у приміщенні школи. Минулого навчального року довелося спробувати змішану форму – дистанційне (онлайн) та очне. Як бачите, нові слова-терміни іншомовного походження стрімко вриваються і в шкільну лексику, лише встигай запам’ятовувати.
Життя вчителя – це постійне навчання та реформування. Постійно тримай руку на пульсі!
Після останньої освітньої реформи усі школи були успішно перейменовані, і наша теж отримала нове ім’я – Загатський заклад загальної середньої освіти І – ІІІ ст. – і має дві філії початкових шкіл у Дубах та Івашковиці.
А скільки реформ довелося пережити педогогам із 30-40-річним стажем! Весь час женешся за новими стандартами, критеріями, вимірами і оцінками… Бо ти сучасний учитель!
Назріла нагальна потреба освоєння невідомих раніше навчальних платформ, ведення електронного документообігу та ін. Та мова не про це.
Чи вдасться педагогу вистояти в цьому бурхливому потоці вимог та потреб? Чи зуміє він зберегти своє здоров’я, життя, місце праці?
Сумно, та в наш час і держава не надає бажану підтримку освітній галузі. Ніхто не задумується над тим, що школа є фундаментом суспільства. Бо саме тут відбувається формування людини як особистості та громадянина, тут закладаються основи нашого майбутнього. Прикро, що в цей важкий для нас період влада вдається до економії коштів на оплаті праці педагогам – людям, які залишилися, працюють, віддають своє життя дітям – майбутньому нації. Важко по-справжньому достойно оцінити такий труд. Звичайно, не можна все переводити в грошовий еквівалент, але на достойне життя тут, у своїй країні, а не за кордоном, заслуговує кожна людина. І одним із першорядних завдань держави є збереження вчительства.
Можливо, не на часі говорити про важку працю вчителя. Адже пріоритетом у нинішньому житті української нації є боротьба з окупантом.
Із перших днів війни вчителі нашої школи зайняли активну громадянську позицію і під керівництвом директора В. В. Бізілі долучилися до допомоги ЗСУ: плели сітки, організовували збір гуманітарної допомоги (продуктів, одягу), перераховували власні кошти. До того ж, по можливості надавали прихисток для тимчасово переміщених осіб.
До речі, Вікторії Василівні теж випала нелегка роль – бути директором у воєнний час. Їй довелося зіткнутися з неочікуваними проблемами, які не завжди під силу й чоловікам: готувати приміщення для переселенців, облаштовувати укриття від можливих повітряних атак… Вона жертвувала своєю відпусткою і достойно виконала поставлені завдання.
Незважаючи на різні складнощі у наш непростий історичний період, ми усвідомлюємо велику відповідальність, покладену на педагога. Готові виконувати свій обов’язок. Віримо в перемогу нашої країни в боротьбі за волю, незалежність та цілісність України.
Вітаю всіх українців із початком навчального року, бажаю миру, здоров’я і здійснення усіх задумів та мрій. Віримо в нашу перемогу.
Слава Україні! Героям слава! Слава нації! Смерть ворогам!
Галина Бідзіля,
учителька української мови та літератури Загатського ЗЗСО І-ІІІ ст.
