- Нове життя - https://nz-ir.com -

«Він не встиг пожити для себе»

Наприкінці серпня, а саме 27 числа минуло 80 років із дня народження Олександра Сенинця – людини високого таланту, надзвичайно плодовитого журналіста, якому були підвладні всі газетні жанри, починаючи від інформаційних заміток до нарису та фейлетону. Причому був самоучкою. Не хочу сказати, що він не мав освіти, він мав вищу спеціальну освіту, але здобув її заочно, коли вже був визнаним газетним фахівцем. Як казав сам – виконав формальні вимоги кадрової політики.
Свою творчу стежину почав у «Новому житті» ще до армії. Сюди повернувся після служби й через кілька років став відповідальним секретарем, відтак перейшов на посаду кореспондента-організатора районного радіомовлення. Саме тут журналістський талант Олександра Івановича проявився на повну силу. Він продовжував співробітничати з районкою, одночасно його матеріали чи не щодня звучали у випусках обласного радіо. Плідно співробітничав і з обласними друкованими виданнями, особливо із «Закарпатською правдою». Тож не дивно, що у 32 роки його запросили сюди працювати на постійній основі.
Нова його посада називалася – власний кореспондент. На його плечі лягла велика відповідальність – інформаційно забезпечувати в обласній газеті про всі події в Іршавському, Виноградівському та Хустському районах. І він з притаманною йому відповідальністю та працездатністю прекрасно виконував свої повноваження. А ще двічі на місяць із своїх рідних Білок виїжджав на чергування як випусковий редактор чергового номера газети.
Роботи й обов’язків у нього було дуже багато. Він не просто жив, він горів. Робота для нього була понад усе. Він її любив, любив і героїв своїх публікацій, котрі, завдяки його перу ставали більш помітними, а то й знаменитими. Немало його позитивних героїв згодом зростали кар’єрно.
Не боявся братися й за критичні матеріали. Готував їх ретельно, щоб не було, як кажуть, проколів.
– Справжній журналіст, – казав у таких випадках Олександр Іванович, – вічний опозиціонер, санітар суспільного життя. Тільки тоді його праця має якусь цінність.
Скільки було пакостей окремих представників «Сильних світу» після критики поквитатися із О. Сенинцем не перерахувати. Але жодному це не вдалося, бо мали справу із справжнім професіоналом. Але всі ці розбірки, розслідування мали негативні наслідки для здоров’я. Воно стало погіршуватися і в 60 років давало про себе знати вельми сумно.
Коли він відзначив цю дату, ми із головою РДА Іваном Климом та депутатом облради, головним лікарем району Василем Рішком приїхали до нього додому в Білки. Він тоді був на лікарняному. Боже, як він зрадів, як дякував за увагу, за честь…
Коли ми вже поверталися додому Василь Рішко поділився невтішним прогнозом:
− Побачите, що нашому другу залишилося жити недовго…
Як лікар, Василь Рішко майже не помилився. Олександр Іванович прожив ще трохи більше півтори року. Помер 22 квітня 2004 року. Похований у Білках.
Останні 12 років свого життя віддав «Новинам Закарпаття». Колеги з цього видання на чолі з Василем Ниткою проводжали його в останню дорогу.
Напередодні 80-річного ювілею я мав розмову з дочкою О. Сенинця – Оксаною Нодьянош, котру знаю ще із дошкільного віку. Вона живе у батьківській хаті разом із сином Михайлом. Мати й бабуся, Марія Йосипівна, теж померла кілька років тому. Ще раніше помер і чоловік Оксани.
− Ви знаєте, − з сльозами на очах мовила вона, − батько для нас був усім, і його втрата болюча для нас і досі. Вічно зайнятий, він мав обмаль часу для нас, але його любов, його турботу й чуйність ми відчували щодня. Він жив для людей, для нас, але не встиг пожити для себе…
У творчій спадщині О. Сенинця є багато публікацій, які актуальні й донині. Шкода, що він не видав їх окремою книжкою. Мабуть, за словами його доньки, не встиг. Але мені хочеться згадати його аналітичну статтю «Чи є майбутнє в Теребле-Ріцької ГЕС?», опубліковану за рік до його смерті у Всеукраїнському екологічному науково-популярному журналі «Зелені Карпати» (№1-2 2003 р.). Історія проблеми єдиної в Закарпатті ГЕС написана з таким знанням теми, що йому може позаздрити і справжній професіонал із галузі енергетики. Такий був Олександр Сенинець. Якщо брався за щось писати, уважно вивчав усі нюанси проблеми.
Такі люди як О. Сенинець не зникають безслідно і після смерті. Він і тепер для багатьох, хто його знав особисто, як живий – вічно заклопотаний, говіркий, веселий і привітний.

Михайло ЦІЦАК.