Добридень, школо!
Яке прекрасне слово – дитсадок,
Ми в ньому наче квіти виростали,
Про школу й парти мріяли давно
І наше перше вересня настало!
Добридень, школо, учні, вчителі!
Як радісно стояти біля вас,
Бо ми уже не група в дитсадку,
Школярики, прийшли у перший клас!
Народження Києва
Сім’я на лодії пливла –
Кий, Щек, Хорив, сестра їх Либідь,
Стояло сонце угорі,
Дрібні хмарки гуляли в небі.
Навкруги – ліси і рівнина,
Обабіч берегів Дніпрових,
Аж раптом справа, в далині,
На обрії з’явились гори.
− От ми і вдома, − Кий сказав, −
Що від усіх був щонайстарший.
Зійшли на берег, як боги
І залишились тут назавше.
***
Тепер, на березі ріки,
Внизу, під Лаврою святою,
Постала в бронзі ця сім’я
Понад дніпровою водою,
На місці ж тім, де прадавно
Стояла Кийова світлиця,
Розкинулась і розросталась
Держави нашої столиця.
Бабай, Микола і приколи
− У братика мого, Миколи,
З Бабаєм були приколи –
Каже дівчина Катруся, −
От я з вами й поділюся:
Під вікном в Оленки гупав
− То Бабай мене попутав.
На Бабая все списав.
Таємничий персонаж,
Розігнавсь, прийшов у раж.
Нашептав якось Миколі,
Як зірвати урок у школі:
Під опитувальний блок
Натиснути на дзвінок.
І не треба йти до дошки,
Не боятись анітрошки,
Що учитель запитає,
Те, чого якраз не знаєш.
Удалося це Миколі,
Він зірвав уроки в школі,
Та директор розібрався
І до всього докопався.
***
Виявляється, в Миколи
Той Бабай не був ніколи,
Він у нього в голові
Творив витівки нові.
В школі голову «промили»
Й Колю наче підмінили.
Михайло ЦІЦАК