Лист українських козаків путіну
В перших рядках
Листа свого
Ми попереджаєм:
Вітатися не будемо,
Бо того не знаєм
В якого ти Бога віриш.
Не нашого, точно,
Православних убиваєш
Бачимо наочно.
Кажуть люди,
Що шаманиш
Із наперсником Шойгу
Десь далеко, за Байкалом,
Де колише сніг тайгу.
Ти, формально, православний,
Й друг у тебе – ієрарх,
Що в політику запхався
І в земних гріхах зачах.
Отже, ти – ніхто у вірі,
Сам собі, як пес, один.
Якось ти недошаманив,
Але й не християнин.
За козацьким звичаєм
У нас подібного козла
Голим задом садовили
На киплячого котла.
Так із нього виганяли
Дурість, злобу і пиху.
Пам’ятай, як час настане,
Про розправу цю лиху.
***
Ми, при розумі, тверезі,
Віком теж не парубки,
Не збагнеш, чому, кацапе,
В твої зрілі теж роки
Ти пішов на нас війною,
Й недопетрав, не уздрів
З ким ти справу, хлопе, маєш –
Ти – і проти козаків?
Пам’ятаєш корабель,
Фразу козака Романа?
Ти іди також туди
Й зграя твоя вся погана!
Бачив, певно, і картину:
Козаченьки-трактористи
Танки твої потягнули,
Бо напилися рашисти.
Де ти взяв, що перевівся,
Рід наш український,
Скаже так хіба дебіл,
Або вождь кремлівський.
Крок звіряючи з Петром
Через триста років,
Показав себе ослом
І порушив спокій
В серці мирної Європи –
Напав на Вкраїну.
Замість міст, квітучих сіл
Лишаєш руїну.
Ти кричав по всьому світу:
−Україна – не держава!
Тільки мало в тому правди,
Бо душа твоя іржава.
Щоб її порихтувати,
Встигли ми приготувати
Хаймарси і джавеліни
Й для наложниці твоєї
Цілу бочку вазеліну.
Починав ти цю війну,
Значить крові (за) хотів,
Українців безжально вбивати,
Про своїх ти забув,
Підлий нелюд, м’ясник,
Їм теж боляче в нас помирати.
Воював ти в Карабаху
І зазнав від турків краху,
Ти не знав, що байрактари
Турки й Києву прислали?
Тож дістав від Ердогана
В Україні прочухана,
Як і в Сирії колись,
(У записник свій подивись),
Про Америку, Європу,
Що послали тебе в жопу,
(М’яко сказано), затям:
Зброя в них – нова, сучасна,
Не твоя, позавчорашня.
Котру возиш на паради,
Підмальовану з фасаду
І страшну і громіздку,
А по суті це залізо
В інвалідному візку.
Кожуха не помінявши,
У старому зась пішов,
На козацьку Україну
І ганьбу свою знайшов.
Ти заклав повільну міну,
Як пішов на Україну
Під расеєю цілою,
Що махає булавою,
Хоче світом керувати,
Та тобі потрібно знати:
Не подужаєш, загнешся,
Так тобі це не минеться,
Бо поляжеш мертв’яком,
А расєя – жебраком.
Військо твоє – мародери,
Злодії, ґвалтівники,
Правду кажуть – який цар,
Такі в нього й вояки.
Ти послав їх по ясир,
Обманув і набрехав,
Скільки трупом, окаянний,
В Україні їх поклав?
У нас воюють твої орки
Голодні, роззуті.
Краще б ти нагодував їх,
Своїх шалапутів.
Якби в тебе була клепка
Тоді своїх вояків
Не послав би в Україну
Годувати черв’яків.
Через тебе в цілім світі
Смакують новацію:
Путінська росія –
Поганьблена нація.
Далі в ліс – то більше дров,
Маєш і харизму,
В’їдливу та неприємну –
Спонсор тероризму.
Твоя армія хвалена –
Просто біомаса
Напрямок на Україну –
Смертельна їй траса.
В тебе цей біоресурс
Як роса розтане,
От тоді расєя сонна
Проснеться, повстане.
Таких, як ти, здавна знають
В москві як карати:
Лобне місце збереглося,
Щоб четвертувати.
Четвертують і росію,
Після тебе зразу,
Не терпітимуть у світі
Терору заразу.
Гнобителю України,
Гробарю російський,
Кровопивцю, яничаре,
І кате сирійський.
Крові нашої нап’єшся
Упирю й відьмаку
Й заворот кишківника
Буде на порядку.
Розтрубив ти на весь світ:
− Козаки лихії
Йдуть війною на Донбас.
І в ролі месії
Ти війну свою почав,
Та орду свою послав
На Ірпінь та Київ.
Що творили твої орки
У Бучі й Гостомелі,
Тепер знає цілий світ.
А ти, як Ємеля,
Дурень з казки недалекий:
«Нічого не знаю.
Бо за щуки повелінням
На печі гасаю.»
Як втікав на Білорусь:
− Я не трус, но я боюсь!
Слухай, кримський ти папуго,
Чеченський упирю,
Осетинський бандерложе,
Та не буде миру
Допоки ти «существуєшь»
Й твоя вовча зграя.
Вдома всіх переб’ємо
Потім почекаєм
І потроху, по-одинці,
Всіх в сильце піймаєм,
В зоопарк затим здамо
Модний, європейський,
Щоб всі бачили твій рід
Бандитсько-плебейський.
У Пітері зібрав ти форум,
Хто найбільший твій дружбан,
Показав на ньому кворум –
Два з ОРДЛО і талібан.
Був там пан із Казахстану,
Що публічно засудив
Твої всі квазідержави,
Котрі сам ти породив.
Тож нема у раші друзів,
Натякаєш на Китай?
Він у тебе другом буде –
За Уралом все віддай!
В тебе друг є в Білорусі,
Той, вусатий таракан?
Передай йому, христопродавцю, –
І на нього є аркан.
В світ лаврова посилаєш.
Друзів в Африці шукаєш,
Бо на інших континентах
У ізгоях ти з моменту
Як на нас напавши здуру
Показав свою натуру.
Нікудишній дипломат
Справжній Аніка-солдат.
Прабабця твоя,
Німка Катерина
Козаків та Україну
Також не любила,
Як лиш могла
Притісняла.
Потім – січ спалила.
Та й наступні всі царі,
Байстрюки німецькі,
Лиш гнобили Україну,
А в часи совєтські?
− Нацики там буржуазні,
Петлюри, Бандери…
Й ти вхопився
За той жупел
Дохлий з есесеру,
Бо зростав у КаДеБе,
Сталіна нащадку
Й захотів нас повернути
До його порядку?
Ми тобі це написали
В літо двадцять двадцять два,
Коли зганьбленими впадуть
Раша, путін і москва.
Підписали два кумове,
Б’єм рашистів залюбки
І тебе поб’єм, дождешся:
Українські козаки.
Михайло ЦІЦАК,
с. Імстичово
