28 липня в Україні відзначили День Української державності. Тож глядачі телеканалу «1+1» мали змогу кілька вечорів знайомитися з давньою історією і культурними пам’ятками Українських земель.
Однак, як відомо, не лише давні князі і гетьмани, а, власне, народ навіть із віддалених куточків України є творцем історії та культури. Тож у короткому нарисі, я штрихами опишу про давні дерев’яні церкви та іконостаси у верхів’ях р. Боржави: у селах Лисичово, Кушниця та Колочава і зв’язок з монастирською церквою в с. Приборжавське та церкви в с. Кричево в окрузі Банат – сучасна Румунія. Відзначу, що такі іконостаси у верховинських селах Мараморощини були перехідним етапом від старих до сучасних іконостасів в українських церквах.
На жаль, наукові дослідження та фотофіксації ще збережених наприкінці 19 ст. дерев’яних церков Закарпаття, почалося спочатку угорськими вченими, пізніше – чеськими та українськими. У 1900 р. з Мукачівської греко-католицької Єпархії надійшов лист «Про ведення церковної хроніки» пропонували церковній громаді записувати найбільш цікаві події з історії села та церковної громади. Після цього в закарпатських селах були зібрані спогади старожилів та окремі записи письменних людей, що описували історію села за 200 років.
Більш детальні наукові дослідження та фотофіксації проводилися чеськими вченими. В більшості населених пунктів на місці старих дерев’яних церков вже були збудовані кам’яні храми і лише в бідніших приходах ще діяли дерев’яні церкви, збудовані раніше. Тож чеські фотографи зафіксували ці культові споруди. А чеська влада почала виділяти кошти на дослідження, а в окремих місцях – і перенесення закритих церков із Закарпаття у Чехію.
Щодо радянського періоду з його атеїстичною ідеологією, то в 50-их роках 20-го ст. спочатку було закриття церков і зняття їх із обліку, а починаючи з середини 60-х років також відбувалися дослідження і опис найбільш цінних існуючих дерев’яних церков київськими, львівськими та московськими науковцями. Видавалися окремі монографії та книги на основі цих досліджень. Більшість збережених на той час дерев’яних церков Закарпаття мали охоронний статус «Пам’ятників дерев’яного зодчества України», окремі церкви мали статус пам’яток місцевого значення. Тож, охоронний статус мала не лише сама будівля, але й іконостаси та вся територія комплексів. І хоч в СРСР велась антирелігійна пропаганда, однак, частина із найцінніших культових споруд були паспортизовані як об’єкти культурної спадщини (виконані обміри, світлини та історична довідка) і були під охороною держави.
На запрошення мецената і депутата ВР України Станіслава Аржевітіна в 2005-2006 р., маючи ліцензію на виконання проєктів реставрації, я неодноразово побував у с. Колочава. Крім вже існуючих на той час музеїв, планувалося встановлення на березі річки копії млина, бо Колочавський млин перенесений в Музей народної архітектури в м. Ужгороді.
Оглядаючи на річці підходяще місце для встановлення експоната млина, я побачив не забудоване місце за рікою під берегом у с. Колочава і подав ідею С. Аржевітіну організувати там музей дерев’яної архітектури, куди перевезти ще збережені дерев’яні хати з Міжгірщини, що пізніше меценатом було успішно реалізовано.
Крім того, народний депутат С. Аржевітін доручив мені розробити і погодити проєкт відновлення втраченого іконостасу церкви Святого Духа (Пам’ятки національного значення 18 ст.) в с. Колочава, збудовану в 1795 р. Тож я включив до складу творчої групи різб’яра – Петра Ходанича і його сина Михайла. Творчий колектив виконав «Проєкт реконструкція – відтворення іконостаса церкви Святого Духа в с.Колочава- Горб».
… Ще у 2004 р. церковна громада с. Кушниця попросила мене розробити проєкт «Розширення Святотроїцької церкви в с. Кушниця та перенесення дзвінниці». Раніше церква була посвячена в честь рождества Пресвятої Богородиці. Тож мені довелося не лише проводити обміри, але й шукати архівні матеріали, пов’язані з місцем та будівлею кам’яної церкви, розміщеної на місці колишньої дерев’яної церкви. На жаль, церковну хроніку с. Кушниця забрав у 1948 р. науковець з Москви для вивчення. Забрав рукописні книги, де були записані події за останні два століття, залишивши розписку про повернення вищеназваних рукописів кураторові церкви Андрію Гецко.
У 2012 р. відомий закарпатський культуролог Іван Хланта попросив мене оцифрувати і передати йому вже зібрані мною легенди с. Кушниця, для майбутньої книги. У розмові з ним він сказав, що повернувся з творчого відрядження з Румунії, має фото (окремо і деталі іконостаса – окремі ікони виконані на липових дошках ) та окремі ікони вставлені в новий іконостас, перенесеного іконостасу з с. Лисичово, який ще донедавна зберігався в румунському с. Кричеві, округ Банат. Я попросив культуролога Івана Хланту передати мені копії цих світлин.
Коротко нагадаю читачам, що іконостас є основним елементом інтер’єру християнського храму. За історичними архівними джерелами іконостаси запозичені нашими церквами від балканських християн. До 9-го ст. в іконостасах було тільки два ряди ікон, а наприкінці 16 ст. їх налічувалось вже три: намісний, празничний та деісусний. Завершувався іконостас іконою Розпяття, Святої Трійці або іконою Софії-Божої Премудрості.
Також нагадаю, що Мараморощина, яка стає під юрисдикцію Мукачівської єпархії / з 1730р./, після того, як близько 200 років була підпорядкована єпархії Альба-Юлія (внаслідок миру у Адріанополі, укладеного в 1568 році між султаном Селімом та імператором Австрії Максиміліаном) перейшла під юрисдикцію Трансільванських князів. /1/Сf . І. Duliskovici/.ст-9
Відзначу, що про дати будівництва дерев’яних церков у тодішньому Мараморошському окрузі (теперішній Хустський район без частини земель що відійшли до складу Румунії), та їх стан на час, «коли 1798 р. і 1801 р. проводилось упорядкування парафій указувають тогди записані протоколи: в окрузі Довжанськом: 9. Кушниця церков дерев’яна из липових бервен перед 118 роками звожених. Будована, добрі содержана, снарядами сооружена. 10. Філіал Лисичево має церков дерев’яну, єще доста добру, снарядами заосмотрену. (Науковий зборник товариства «Просвіта»в Ужгороді 1922 р.).
А церква Святого Духа (Пам’ятки національного значення 18 ст.) в с.Колочава. збудована в 1795 р.
Вищеназвані церкви побудовані з дерев’яних брусів, покриті гонтом. Вони складалися з двох прямокутних зрубів – малого, в якому знаходиться вівтарне приміщення, більшого – нави та бабинця. Центральне місце в інтер’єрі церкви Святого Духа займав іконостас, що оздоблений різьбленним орнаментом рослинного характеру. Іконостас 4-ярусний, змонтований з ікон, які є цінними зразками народного живопису.
Василь Гецко,
архітектор.
