Шановні читачі, на сторінках «Нового життя» періодично друкуємо матеріали різноманітного характеру, що розкривають героїчну боротьбу українського народу проти рашистської орди. У цьому числі часопису пропонуємо нашим землякам два абсолютно різножанрові поетичні відгуки на війну на Сході і Півдні України. Чекаємо на Вашу реакцію
Велів путін воювати
Московитам козаків
У лютому наступати
Він орду свою повів.
На три дні дав сіроманцям
Із собою сухпайки.
−У Києві розживетеся,
Бо багаті козаки!
Я туди вас посилаю,
Де тини із ковбаси,
А з дерев коржі звисають,
Ти ним тільки потряси.
Там течуть молочні ріки,
А в озерах – мед-сироп,
Сала й випивки доволі
Відкривай лиш тільки рот.
Все це завтра буде ваше,
От собі заживете!
З України до росії
Ще й раба приведете.
І побігли московити,
Примус був, але легкий,
Козаків багатих бити…
Йо, попутав їх лихий!
… Козак шаблю не торкає,
Лиш бере у руки кий,
Луснув ним, як із гармати
Й той обвивсь навколо ший.
Три відразу московити
Так попали у сильце,
Кий потяг тоді до себе,
Глянув кожному в лице.
Потім ще подарував їм
Щирі й дужі копняки
І велів їм у телятник
Під конвоєм мовчки йти.
Кожному нап’яв на шию
Ланцюговий налигач.
−Тут, на прив’язі, москалю,
Хочеш – спи, а хочеш – скач!
Я на мить вас залишаю,
Зараз інших приведу,
Їсти можете солому,
Тобто, путіна їду.
Щоб мені тут було тихо,
Кожен мовчуном сиди,
За непослух ви на себе
Знов накличете біди.
Я людина незлобива,
Кожен знає мій норов,
Та якщо буде рейвах,
Вийму шаблю із піхов.
Тоді те, що в вас на шиях
Полетить, як кавуни,
Будуть плакати в Росії
Ваші жони й пацани.
… Знов батіг козацький свиснув
І дістали копняки
(Було їх на цей раз двоє),
Із Росії вояки.
Вмить ланцюг обом на шиї,
І – суворий інструктаж,
Аж тут кум у двері рипнув
Через плечі – пантронташ.
− Куме, глянь сюди на мить,
Ще один із них біжить –
Це – рашистський офіцер,
Все із дому в мене спер.
І батіг пішов в підмогу,
Враз обвив рашисту ногу,
Гепнувсь той об землю ниць,
− Повернися горілиць!
Хай побачу твій анфас
І загарбницький мордас.
Щоб вести нам вдвох розмову
Перейду на твою мову:
Ты, откуда, парень, взялся.
Только правду говори:
− Патриархом освященный
Росгвардеец из Твери!
Дал я слово президенту,
Его церкви заодно!
Бить нацистов Украины,
Кто они, мне всё равно.
Дети, женщины, бойцы,
Все враги и подлецы,
Чтоб здесь русским легче жить,
Всех их нужно истребить!
В нас такая установка
И военная доктрина –
Не должна существовать
Впредь на карте Украина.
− Это ты, как существо,
Только существуешь,
Давай шию у ярмо,
Так і заночуєш!
А якщо тобі вночі
Захочеться їсти,
Моли путіна й кирила,
Може, кинуть кістку.
Подумай-но, як балакать
З нами, козаками,
Бо ти, бачу, зле поріддя
Чортової мами.
Я даю тобі пораду,
Не грай у хоробрість:
Вийму шаблю й відчикрижу
Чоловічу гордість.
Для таких як ти, «герою»,
Пощади не буде,
Судитимуть по закону
Тебе наші люди.
***
Мародера прив’язали,
Вийшли за ворота,
Магазин неподалік,
А там – ціла рота!
Пішли строєм, без машин,
Приступом на магазин,
Натискає і штурмує,
Путін всім з кремля керує.
Рота була не проста –
Танкова, елітна.
Та голодна вже давно
Їсти хоче, звісно.
Двері враз гуртом зірвали,
Всі полиці поламали,
Гризлись, бились за мобілки
Та напали на горілку.
Так упилися, як свині,
Баклажанно стали сині,
Повлягались на підлогу,
А куми на допомогу
Друзів своїх всіх призвали,
Окупантів пов’язали
Потім хлопців-трактористів
До всіх танків тих рашистських.
Посадили – і вперед!
Старший кум веде перед,
Танки вибалком ведуть,
ЗСУ усі здають.
Так без пострілу, без бою,
А було їх тільки двоє,
Воювали козаки,
Українські вояки.
А москва про роту зниклу,
Речник був сумний, пониклий:
− Героїчно впала рота,
Забезпечивши ворота.
Для прориву більших сил,
… Не хитнувся небосхил…
Раша цю брехню прийняла
І героями назвала.
Нікудишніх вояків,
Щож, немає більше слів,
Бо неправда і брехня –
Це москальщина, русня.
***
− Куме, знаю, ти – хоробрий,
Але бранців пожалкуй,
Поки ще живі та дишуть,
Ти, будь-ласка, їх розкуй.
− Це з якого дива маю
Відпускати полонених
Із навіженого війська
Путінських бійців шалених?
Скільки днів пройшло, подумай,
Як москаль сюди вступив,
А той кремль все своє військо
Без пров’янту залишив.
Ось у іншому продмазі
З’їли моркву всю і хрін,
Голодують, як собаки,
Так повів сусід Охрім.
Як голодні ці в телятник,
Не дай Боже, забредуть
Всі п’ятеро твоїх бранців
На обід їм і підуть.
Так що, куме, бійся Бога,
Не підштовхуй до гріха,
Нагодуй цих окупантів
Й поведи їх край села.
Хай їдять козацьку кашу,
Ми ж напишемо у рашу
Тому путіну листа,
Хай дізнається, глиста,
Що ми думаєм про нього,
Злого гаспида малого.
Ще й на принтері розмножим
В торбу кожному положим,
Точно хтось і донесе,
Але це зовсім не все,
Ми листа дамо в газети,
Щоб не було це секретом.
Аби світ увесь дізнався
Як той путін обіс…вся
Україну воював
І мов сіль в ропі пропав.
Михайло ЦІЦАК.
(далі буде)
