Шановні читачі, на сторінках «Нового життя» періодично друкуємо матеріали різноманітного характеру, що розкривають героїчну боротьбу українського народу проти рашистської орди. У цьому числі часопису пропонуємо нашим землякам два абсолютно різножанрові поетичні відгуки на війну на Сході і Півдні України. Чекаємо на Вашу реакцію
Я хочу прокинутись з ранку,
І щоб не було вже війни,
Так, як колись на світанку,
Росою умиті лани,
І спів солов’я над гаями,
І промені сонця в-вікно,
І кави горнятко з вершками,
Неначе і вчора?.. Неначе давно?..
Я хочу прокинутись зранку,
Забувши сирени виття,
І місто − в вишневім серпанку,
Бо смерть не здолає життя.
08.06.2022
***
Люблю тебе, моя ти Україно!
Люблю не так, як вчора, чи колись,
Не менше, ні, але в пориві,
Схилю я голову – Молись!
І хай молитва, лине та полями,
Щитом бійців охороня,
Щоб куля вражая, кривава,
Ні сина, й дочки не знайшла.
Я зношу руки аж до неба,
Я мати, що дала життя,
І кращих слів мені не треба,
Ніж: «Мамо!.. Вже закінчилась війна».
04.03.2022
***
У війни обличчя не жіноче,
То маска чорна і страшна,
Але ідуть мені на очі,
Обличчя тих, кого уже нема,
Тих хлопців, що їм було по двадцять,
Що мріяли любить і жить,
І мрія та розтоптана і мертва,
Убита на своїй землі лежить.
І біль утрати не втамують,
А ні роки, ні пам’ять та,
Що стукає в живому серці –
Війна! Війна! Війна!
Ти, «брате» наш, біблейський Каїн,
Що гострив ніж, задумав вбить –
Але під бомбами родяться діти,
Тому я вірю – Україна буде жить!
03.03.2022
***
Мамо, чому здригається земля,
Чому ми знову в підземеллі?,
Чому не плаче вже сестра,
І що за люди там в тунелі?
О, сину мій, моя дитино,
Моя кровиночко свята,
Засни хоч трошки, на годину,
Дивись заснула вже й сестра.
А я тобі прошепчу колискову,
Про гай, Дніпро, Карпатський ліс,
Про те, як батько з поля бою,
Свого товариша приніс.
Як нашу землю боронили,
Плечем ставали до плеча,
Як танки вражії горіли,
Тікала чорная орда,
Але ти сину не журися,
Наш тато сильний, як орел,
Бо в нього серці Україна,
Й козацький дух іще не вмер!
07.03.2022
***
Палає свічка у душі,
Думки рояться у тривозі,
Палач крокує по землі,
Міста і села у облозі.
Такою стала Україна,
Двадцятий день війни погас,
Та не погасла в нас надія,
І віра, і любов є в нас.
Ніхто не може в нас забрати,
Любов до рідної землі,
І навіть мертві стануть тут волати –
Геть з України! Ні війні!
Ну, а живі? Живі закарбували
Окроплений кров’ю код:
Не зламана, моя ти, Україно!
Не скорений є мій народ!
15.03.2022
***
Маленький хлопчик, що гаса на самокаті,
І сонце світить і уже прийшла весна,
І тихий сон, звичайні будні,
Все це забрала в нас війна.
Тепер ти бачиш лиш руїни,
Сади застигли мов німі,
І лиш підсніжник з під сухого листя,
І в чорнім небі журавлі.
Летять , летять до свого дому,
Щоб тут дати нове життя,
Земля моя з руїн воскресне,
Всім серцем в Україну вірю я.
06.03.2022
Людмила БАБИНЕЦЬ,
м. Іршава
