Версія для друку Версія для друку

Творець моди живе в Іршаві

Хто хоч раз побував у ательє «Любава» в м. Іршаві, неодмінно захоче завітати сюди іще. Бо тут на нього завжди чекають справжні майстри своєї справи. Особливо приємно поспілкуватися із власницею цього чудового закладу, модельєром Любов’ю Іванівною Лендєл. Її приємний погляд, чарівна усиішка і вміння знайти спільну мову з клієнтом надихають, додають снаги і впевненості в собі, бо вона насамперед цікавиться побажаннями відвідувача, а для цього необхідне хороше вміння бути зрозумілим для інших. Виконуючи окремі замовлення, модельєр створює для кожного клієнта персональну модель одягу. На свій смак вибирає тканини і відповідно до них нитки і ґудзики. А задовольнити прохання відвідувача не так просто.
− Щоразу цікава тканина виявляється джерелом натхнення, виходячи з якого модельєр може сконструювати яку-небудь нову модель, − із захопленням розповідає Любов Іванівна. − Водночас, окрім основного одягу, формує також і аксесуари до нього – капелюхи, рукавички, шарфи і взуття. І, насамперед, модельєр повинен повсякчас стежити за тим, що відбувається в світі моди і бути в курсі нових напрямків, що задовольняють бажання самих вимогливих клієнтів. А сама активна пора роботи − початок сезону, коли одяг замовляють і купують більше.
Любов Іванівна й сама одягається стильно, намагається бути не схожою на когось.
− Виконуючи окремі замовлення, − продовжує вона розмову, − модельєр створює для кожного клієнта персональну модель одягу, і в такому разі можна бути абсолютно впевненим, що хтось інший в схожому одязі по Іршаві не ходить. Звичайно, ексклюзивний одяг коштує значно дорожче, ніж той, що куплений у звичайному магазині.
Народилася ця чудова майстриня в с. Попівка, Миргородського району на Полтавщині. Буваючи в районному центрі, часто заходила до своєї тітки Галі і, з великим інтересом і увагою спостерігала, як та вправно працює на швейній машинці. А мамина сестра вміла гарно пошити і кофту, і сорочку, і штани, і костюм…Усе, що вимагав клієнт. Тому після здобуття середньої освіти не вагалася із вибором професії. Її підтримала і тьотя Галя. Професійно-технічне училище в м. Зіньків вона закінчила, як і школу − на відмінно. Зважаючи на велику любов і потяг дівчини до обраної професії, її запросили на роботу у Львівський навчально-виробничий комбінат модельєром-закрійником. Робота припала до душі. Не могла відірватися від улюбленої справи. Начальство одразу запримітило це і її почали запрошувати на різні виставки.
Вперше прийшло визнання до Любові Лендєл на виставці одягу у Львівській торгово-промисловій палаті, яка опікувалася українськими виробниками, забезпечувала їх інформацією про нові технології, організовувала виставки, знайомила із виробами кращих модельєрів і проводила покази мод. Тут були модельєри із багатьох куточків не лише України, а й колишнього Радянського Союзу та з-за кордону.
А відтак вона не залишилася непоміченою і згодом її запросили на міжнародну виставку – ярмарок у польське місто Познань, де зустріла багатьох відомих європейських кутюр’є, мала можливість поспілкуватися із ними. Тут, напевне, вперше зрозуміла, яка відповідальність покладена на неї – спеціаліста із виготовлення моделей одягу, засновника експериментальних зразків, що визначає спосіб і стиль, загальне конструктивне рішення, розробки декору, вибору кольору та матеріалу.
− Познанська виставка, − ділиться роздумами Любов Іванівна, − великий експозиційний комплекс сучасного дизайну, площа якого понад 36 тисяч квадратних метрів. У павільйонах 1216 найкращих європейських фірм представили тканини, одяг, білизну, вироби із шкіри, взуття, прикладні матеріали та фурнітуру, ювелірні вироби, біжутерію. Там мала можливість зустрітися із творцями і проектантами моди в Європі. До речі, додому повернулася із численними нагородами, отримала чимало ділових пропозицій на спільне пошиття одягу, чим у майбутньому, звісно, і скористалася.
Авжеж! Вибираючи одяг, клієнт звертає увагу не лише на зручності, а й на його зовнішній вигляд. Почала захоплюватися відповідною літературою, передплачувати модні журнали, спілкуватися із відомими українськими спеціалістами із виготовлення моделей одягу.
Із того часу Любов Іванівна брала участь у багатьох виставках, які організовувались у різних регіонах України і майже з кожної поверталася додому із нагородами та визнанням її моделей серед кращих.
У 1980 році разом із чоловіком модельєром-дизайнером Іваном Лендєлом переїхали жити в Іршаву. Якщо у місті Лева перед ними вимальовувалися великі перспективи, то тут не знайшлося для них навіть роботи. Куди не зверталися – всюди «зась». Це, напевно, й спонукало молоде подружжя взятися за відкриття власної справи − ательє по пошиву чоловічого, жіночого і дитячого одягу, яке згодом назвали на честь Любові Іванівни «Любава».
− То були для нас дуже важкі часи, − продовжує розмову Любов Іванівна. − Але мені ніколи не виходила з голови притча «Про рибу і вудку». Дотепер пригадую її. Бідний бере рибу і засовує собі її у відерце, а багатий забирає від нього рибу і дістає з кишені складену пластикову вудку і урочисто вручає голодному зі словами: «За якусь нещасну рибу ти отримав прекрасне знаряддя праці. Тепер ти можеш зловити багато-багато риби, годувати себе і свою сім’ю, а там, дивись, і виб’єшся в люди. Головне − працюй більше, вставай раненько, сиди довгенько. Отже, голодному треба дати не рибу, а вудку. Так ми і вирішили самі навчитися заробляти гроші – не чекати манни небесної. А головне – поставили перед собою мету: побудувати своє підприємство, закупити сучасне обладнання, де мали б роботу не тільки члени нашої родини, а й всі ті, хто бажає в Іршаві займатися швейною справою. Кажуть, камінь, що котиться, мохом не проросте.
І справа зрушила з місця. У роботу включилися всі. Ми водночас були і мулярами, і плиточниками, і виконробами, і столярами Невдовзі було зведено сучасне двоповерхове приміщення, де встановлено нове обладнання.
Наразі про мале підприємство заговорили не тільки на Іршавщині, а й далеко за її межами. Постійно розширювалася сфера послуг. Тепер тут діє не лише швейна майстерня, перукарня, магазини та кав’ярня, а й надаються інші побутові послуги. Особисто Любов Іванівна виконує індивідуальні замовлення – шиє пальта, костюми чоловічі, жіночі і дитячі. Та чи не найбільше їй до вподоби дарувати клієнтам вишиванки, які за роки Незалежності стали в моді. Їх охоче замовляють як молодь так і люди пенсійного віку.
У ательє за наданням послуг звертаються не лише жителі Іршави та навколишніх сіл, а й сусідніх – Хустського, Берегівського та Мукачівського районів, гості з Ужгорода та інших міст Закарпаття.
Недавно Любові Іванівні виповнилося сімдесят прекрасних літ. Бізненс і справді став для неї сімейним. Тут зайнятий роботою не тільки її чоловік, а й діти. Разом із Іваном Івановичем радіють за онуків – Алінку, Леську, Вероніку, Настеньку, Назарчика, Олежика, Богданчика, Аделінку і Ромчика (так ласкаво вона їх називає). Отже, сімейна справа має перспективу!

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар