Версія для друку Версія для друку

Мати, вдова, молитовниця

Цій прекрасній, скромній жіночці ні в кого добра не позичати. Вона сама є втіленням всього найкращого, мудрого, позитивного, щирого і людяного.
Ще з дитячих років дівчинка зазнала всілякого: і холоду, і голоду. Та й приниження, що не така … Вона була другою в сім’ї, а всіх їх – дочок було п’ятеро. Батьки були простими колгоспниками. Вони були чесними, порядними, дітей виховували так само чемними і слухняними. Бувало, Оленка піде до вуйни Марії (в неї дітей не було), яка дасть їй поїсти токану з молоком або з лекварем (мамалигою) і… навчає молитви, інколи й до церкви поведе.
Після закінчення восьмого класу Оленка втупила на навчання до Мукачівського кооперативного технікуму. Здобувши відповідну освіту, стала за прилавок. Нелегко було. Хліба на всіх покупців не вистачало, однак вона завжди старалася вийти із становища. А були й такі, що намагалися поцупити що завгодно із крамниці. Ставалися й такі випадки, коли була нестача, доводилося працювати навіть без зарплати, бо за торгівлею пильнували ревізори, а за недостачу навіть однієї копійки суворо карали аж до кримінальної відповідальності.
Дівчина мала добру душу і щире серце. Не раз мати-одиночка, що мешкала за кілька кроків від крамниці, приведе свого малого синочка на сходи торгової точки і залишить там:
– Посидь тут, Вітьку, прийде тітка Олена і дасть тобі хлібчика.
А сама тим часом побіжить на колгоспну ферму годувати телят. Доки повернеться, хлопчик, бувало, засне в куточку на підстеленому рядні з цукеркою або печивом у ручках.
У дітей пам’ять сильна, вони і через роки не забувають про доброту Олени, коли та подасть дівчинці або хлопчику булочку або рогалика.
А Олену, щиру і привітну любили і дотепер поважають майже всі в селі. Саме тому і багато односільчан і кликали її за куму. Тому має понад три десятки кумів і ще більше хресників, котрі нині, вже маючи своїх дітей та онуків не забувають свою маточку. Навіть у місцевих ромів має хресників.
Вийшовши заміж за односільчанина Юрія, народила йому трьох синочків: Юрка, Василька, Іванка. Двоє з них уже мають чудових дружин, а Олена − золотих невісточок та п’ятеро онуків, котрі улюблену бабку навідують чи не щодня, допомагають їй по господарству. А вона раденька своїм щебетухам.
Чимдалі у Оленині 72 важче стає ходити, бо ноги ще більше деформувалися – тож взуття ніяке не підходить. Але її материнське і бабусине серце не перестає бути добрим. Жінка готова прийти на допомогу будь-кому. І все молиться, молиться… Погодує курочок, двох собачок, кішку, і обов’язково починає молитися. Довго стояти не може і трохи присяде…
Почитає Псалтир, акафісти Ісусу Сладчайшому, Пресвятій Богородиці, святителю Миколаю.
До речі, Божі Угодники по її щирій молитві завжди приходять на поміч.
Молиться жіночка за своїх дітей, онуків, родичів, за мир у нашій славній Україні. А особливо слізно просить Спасителя за наших українських воїнів, що боронять неньку-Україну від нещадних ворогів. «Пошли, Господи, мир на землю рідну, збережи кожного захисника Вітчизни дорогої, утри сльози матері, дружини, сестри. Хай радіють діти в обіймах батьків, що повернулися додому, а жінки гордяться своїми героями. І прости нас усіх, Господи, помилуй».
Олена вдова уже цілих шістнадцять років. Юрій, шахтар, скоро пішов у потойбічний світ. Сумно, сумно на душі. Але в неї є продовжувачі роду – діти, онуки. Дасть Бог, ще й правнуків дочекається ця мила, бадьора жіночка.

Ганна ЛЯШКО,
с.Осій.

Ваш отзыв

Ваш коментар