Саме так можна охарактеризувати сучасний фінансовий стан газети «Нове життя». Уже четвертий рік «варимося» у власному соку. Спочатку була пандемія Коронавірусу, тепер запроваджено воєнний стан. Це призвело до того, що багато наших постійних читачів виїхали на заробітки за кордон, а ті, що залишились вдома, мають мізерні зарплати, або взагалі ніде не працюють. Нема чим похвалитися і пенсіонерам, які все трудове життя працювали на благо країни рад. А доходи редакції на даний час складаються в основному з передплати. І це в той в той час, коли гроші катастрофічно знецінюються у зв’язку із зростанням інфляції і курсу долара в Україні.
Згоден, що в цей час не кожен може виділити гроші на пресу із сімейного бюджету. Із газетою залишаються найпалкіші її прихильники, ті, хто не може без друкованого слова. Наша читацька аудиторія – від 40 і більше років. Це здебільшого ті, хто довіряє тільки місцевій пресі.
Водночас, спостерігається різке падіння рекламних доходів, які б могли підтримувати видання. Наші територіальні громади, підприємці, бізнесмени, керівники промислових підприємств чи не єдині в області, які нікого, ніде не запрошують на роботу.Цього зовсім не можна сказати про Ужгород, Мукачево, Виноградово чи Хуст.
Скажу більше: дійшло до того, що газета друкується за межами Закарпаття – аж в Тернополі, хоча в Іршаві, свого часу, була друкарня, де виходили в світ перші книжки відомого українського письменника Федора Потушняка. А видавати газету за тридев’ять земель − це додаткові витрати за її доставку до передплатника. Крім того, постійно підвищуються ціни на газетний папір, фарбу, друкарські послуги. Це, в кінцевому результаті, впливає на собівартість видання.
Газета – не той вид підприємництва, котрий може забезпечити самоокупність. Часом доводиться працювати на власному ентузіазмі. Часопис виходить завдяки високій відповідальності працівників редакції перед читачами. Ми стараємося інформувати громаду про всі події, які відбуваються на Іршавщині, пишемо про проблеми місцевого життя. Залучаємо до цієї роботи також наших постійних дописувачів. Активно співпрацюють із районним виданням наші громадські кореспонденти: Петро Пітра, Георгій Чулей з Білок, Іван Лендєл з Арданова, Михайло Ломага з Броду, Ганна Андрішко, Василь Турянин з Осою, Юрій Саморига, Ольга Дзьома з Іршави, Андрій Світлинець з Приборжавського, Василь Гецко з Ужгорода, Михайло Тернинко з Вільхівки, Василь Білей із Сухої, Оксана Сідор із Климовиці, Василь Ловска, Іван Клим із Ільниці, Василь Кузан із Довгого, Любов Філеш, Анатолій Вайда з Іршави, Наталія Данканич з Крайньої Мартинки, Юрій Фегер з Чорного Потоку. Підтримує тісні зв’язки із газетою колишній її редактор Михайло Ціцак із Імстичова. Із Ужгорода нам пишуть Михайло Марканич, Василь Гаджега і Василь Гецко, із Києва – Володимир Кампо та ін.
Негативно впливає на передплату «Нового життя» і те, що ні в Іршаві, ні в інших населених пунктах Іршавщини вже кілька років не працюють газетні кіоски «Укрпошти». Районка надходить до читача здебільшого на другий-третій день, а людина хоче прочитати свіжу інформацію. До того ж, ми публікуємо вітання, різні оголошення, які з часом просто втрачають актуальність, бо часопис повинен надходити вчасно. Дещо рятує ситуацію Степан Лях, який реалізує газети на автостанції в Іршаві. Його читачі вже знають в обличчя, бо займається він підприємницькою діяльністю вже не один рік. Він наш перший помічник!
Слід зазначити, що місцева преса має набагато більшу довіру у читача ніж республіканська, бо пише про близькі для людей речі. Крім того, ми часто подаємо розповіді про відомі особистості Іршавщини. У даний час у нас немає заборонених тем, влада уже п’ятий рік не втручається в роботу редакції. Під рубрикою «Із редакційної пошти» ми охоче друкуємо листи наших постійних читачів.
Крім того, регулярно подаємо літературно-мистецьку сторінку «Боржавська хвиля», де вміщуємо розлогі матеріали про творчі особистості краю, друкуємо твори молодих поетів і прозаїків, надаємо їм слово. При газеті вже понад чотири десятки літ діє літературна студія «Промінь», до складу якої свого часу входили лауреати − Шевченківської премії Дмитро Кремінь і всеукраїнської премії імені Лесі Українки − Степан Жупанин, відомі письменники Іван Петровцій, Іван Шмулига, Лідія Повх, Василь Кузан.
…Щоб не працювати собі в збиток – треба розширювати коло читачів. Бо саме передплатники в даний час і є наш головний інвестор. Від них багато залежить, якою буде газета майбутнього.
Василь ШКІРЯ,
відповідальний секретар газети «Нове життя».
