Версія для друку Версія для друку

Російськомовні відкидають «мову ворога», вивчаючи українську

Однією із заявлених цілей так званої російської «спеціальної військової операції» в Україні був захист російськомовного населення, яке нібито переслідувалося українськими націоналістами. Ідеологічний приціл окупантів вийшов бракованим, бо, за іронією долі, з початку війни російськомовні в Україні записуються на курси, щоб удосконалити свої навички володіння українською мовою.
Зрозуміло, що йдеться не лише про вивчення граматики. Це – тотальне внутрішнє переродження, потреба відчувати себе єдиним цілим із рідною країною.
Протягом останніх трьох місяців російські війська чинили звірства в Україні під виглядом «денацифікації» країни. При чому геноциду піддаються як українськомовні, так і російськомовні співвітчизники. Таким чином, кремль розпалив потужні антиросійські настрої навіть серед тих, хто з дитинства розмовляв російською.
І в цьому новому становленні української вийшов на поверхню ще один нюанс: постколоніальна мовна ситуація призвела до того, що в нашій спільноті, на відміну від більшості національних держав, було порушено рівновагу між розумінням мови як символу ідентичності, з одного боку, та засобу спілкування, з іншого.
А проте, головним чинником збереження й розвитку мови є застосування її у щоденній комунікації. Часто вживані поняття “живе слово”, “жива мова” стосуються саме мови повсякденного спілкування, яке забезпечує її рух, динаміку розвитку, поповнення словникового складу, формування спільних смислів, спільної громадської думки.
І становище української мови вражало не лише вітчизняних, а й закордонних лінгвістів з тієї точки зору, що, на перший погляд, це мова етнічної більшості в Україні, принаймні більшість українців визнавали її рідною. Але коли йшлося про щоденне використання української мови, то у деяких регіонах України – це, фактично мова етнічної меншини, або мова «зменшеної культурної вартості». До цього призвела мовна асиміляція місцевого населення, внаслідок якої українську мову практично витіснили на територіях сходу й півдня держави.
У Нідерландах створили застосунок “Pryvit” для телефонів, який допомагає спілкуватися українською мовою
Цей дисбаланс і розрив наразі аналізують чимало провідних ЗМІ світу. Ось що пише про історію утисків української мови “NewYorkTimes”: “Велика кількість російськомовного населення в Україні є спадщиною багатовікового панування її могутнішого сусіда – від епохи Російської імперії до піднесення Радянського Союзу”.
Звісно, Закон про мову чималою мірою вплинув на покращення мовної ситуації. Але саме зараз, під час війни відбувається процес, коли російськомовні українці починають ще активніше переходити на українську.
На вулицях і в соціальних мережах, на сімейних зборах і на роботі, в інтерв’ю та в політичних дискусіях – люди по всій Україні ведуть напружені розмови про місце російської мови та культури в соціальній тканині України. Чи можуть вони зараз мати місце? Чи є ця невідворотна частина історії країни за своєю суттю токсичною?
«Коли я підросту, я хочу розмовляти українською та англійською», – так відповідають на запитання закордонних медіа наші діти-переселенці. – Не російською. Це мова ворога».
І це говорять діти – майбутнє нашої держави.
Отже, для російськомовних українців мовні клуби пропонують спосіб кинути виклик загарбникам.
«Після вторгнення росії у містах західної України відкрилася низка мовних клубів. Учителі та волонтери звертаються до мільйонів переміщених осіб, які втекли у відносну безпеку західних міст, як-от Львів, із російськомовного сходу, заохочуючи їх практикувати й приймати українську мову як мову свого повсякденного життя, – відзначають західні журналісти. – За оцінками дослідників, кожен третій українець розмовляє вдома російською, і багато з них – обурені насильством російського вторгнення, – з ентузіазмом роблять перехід, демонструючи непокору».
Не пройшов повз око західних ЗМІ і той факт, що для чималої кількості українців, котрі розмовляли з дитинства російською, вона тепер стала ворожою.
Війна перевернула свідомість і прискорила відторгнення із вжитку мови окупанта. Відтак, закінчилась конкуренція двох мов в одному національному просторі, російськомовні, ставши переселенцями, із задоволенням вчать українську мову.
Стрімко зростає попит на фахову допомогу в питанні опанування та удосконалення володіння українською мовою. Тому створення умов для функціонування великої кількості безкоштовних курсів української мови, розмовних клубів, різноманітних навчальних проєктів для всіх охочих і, насамперед, для внутрішньо переміщених осіб – одне з надважливих сьогодні завдань для держави, місцевого самоврядування, кожного громадянина.
А сприяння опануванню державної мови усіма громадянами України має в теперішній ситуації пріоритетне значення.
Останнім часом по всій країні з ініціативи місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, окремих навчальних закладів, бібліотек, приватного бізнесу, волонтерських груп та окремих волонтерів створюються та успішно функціонують різноманітні проєкти для різних цільових груп та усіх охочих, спрямовані на опанування державної мови, зняття психологічних бар’єрів для користування нею в повсякденному житті. Такі ініціативи ставлять перед собою різні завдання – від допомоги початківцям до підготовки громадян складання тестів та іспитів на вільне володіння державною мовою; вони мають широкий спектр форм – від навчальних онлайн-платформ, розмовних клубів та експрес-курсів до повноцінних довготривалих курсів з опанування та підвищення рівня володіння державною мовою.
Переконаний, що ефективним кроком для організації розширення системної роботи з опанування державної мови може стати прийняття відповідних обласної та місцевих програм, основною складовою яких мають бути заходи зі створення можливостей для місцевих мешканців та внутрішньо-переміщених осіб опановувати державну мову – організація безкоштовних курсів, розмовних клубів, навчальних проєктів з української мови тощо, заходів з популяризації таких можливостей.
Наразі найбільше осередків вивчення української мови, за нашими даними, діє у Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях.
Сьогодні надзвичайно важливо усвідомлювати мову свого народу не лише як символічний засіб ідентифікації, а й як інструмент постійної комунікації між всіма членами спільноти. Це засвідчує сумний досвід Білорусі. Білоруси в більшості називають мову своїх предків рідною, але в повсякденному житті вже масово перейшли на російську, що загрожує білоруській мові загибеллю.
У нас же окупанти зараз почали також вчити українську. Скажімо, Запорізька обласна військова адміністрація повідомила, що російські загарбники так бояться нічної “партизанщини”, що починають вчити українську мову. Про це стало відомо з перехоплених телефонних розмов окупантів, які скаржаться на атаки українців у Запорізькій області. Що цікаво: наприкінці розмови загарбники переходять на українську і прощаються словами «До побачення!».
«Ще трохи і ми навчимо їх казати “Слава Україні!» – приємно іронізують у своєму повідомленні запоріжці.

 Тарас Кремінь,
Уповноважений із захисту державної мови,
народний депутат України VIII скликання

Ваш отзыв

Ваш коментар