Ще наприкінці 2014-го вчений-культуролог Івана Хланта, який збирав матеріали і впорядковував для видання в книзі «Легенди Іршавщини», попросив мене записати спогади сучасних героїв, що брали участь у АТО − захисті України на Донбасі. Я подумав, а кого ж з цих сучасних героїв я можу знати? Адже у нас, як правило, героями вважали загиблих у боях. Живим героям-учасникам воєн у 19 ст. присвоювали звання – немеш. У с. Кушниця одним із таких підтверджених записом у Метричній книзі (1820 р.) с. Кушниця читаємо запис у 1859 р. Ференцій Георгій − бирів, немеш , жінка Марія Радь.
Саме з фото копіями цих документів про своїх пращурів у 2019 р. я знайомив свого родича Руслана Івановича Ференці − ветерана АТО на Донбасі.
Після чого Руслан сказав, що наше молоде покоління не гірші воїни за наших пра-прадідів, і спроможні достойно захистити Україну від зовнішніх ворогів. І показав у телефоні свою нагороду, підписану тодішнім президентом за бойові подвиги в АТО. Цей лицарський хрест − нагорода, впевнений, прирівнювалась, або вища тодішнього звання – немеша (в 19 ст.). А конкретніше, за військову звитягу з 2014 по 2017 р., проявлену в боях на Донбасі, місце дислокації Авдіївський коксохімічний завод (т.з. промзона).
Руслана я побачив розумним, змужнілим, кремезним і красивим легінем з підвищеним почуттям справедливості, яка має панувати в нашому суспільстві..
Тож, сумна розповідь подана нижче про потомка Георгія Ференці – сучасного воїна, немеша − захисника України Руслана Івановича Ференці. Батьки Руслана родом з с. Кушниця Іршавського району: батько − Іван Михайлович Ференці (біолог за освітою), мати: Марія Михайлівна Штефко (Нялчикова-Паничова) – фармацевт, які після одруження вирішили звити родинне гніздо в передмісті Ужгорода − Горянах. У них народилися два сини. Старший, Руслан та молодший Роман, яких з любов’ю до малої і великої Батьківщини виховали.
Руслан Іванович Ференці народився 22 листопада 1981 р. в м. Ужгород.
Середню освіту здобув у 18-й школі, мікрорайон Горян (восьмирічка) та 7-й школі мікрорайон Радванка. До служби в ЗСУ (служив у МНС України) стаціонарно закінчив історичний факультет, а після служби − заочно юрфак УжНУ. У 2014 р. – активний учасник Революції Гідності в Ужгороді.
Після перемоги майдану в 2014 поїхав захищати Донбас, місце дислокації Авдіївський коксохімічний завод − промзона, де велися на той час найбільш жорстокі бої, і українські воїни проявили себе героїчно (аналогічно, як недавній героїзм полку «Азов» на маріупольському Металургійному комбінаті Азовсталі) і прослужив до 2017 р. Там служачи в десантно-розвідувальній групі, отримав поранення. Відстань до окопів російських солдатів була 200-300 метрів. У ворожих окопах несли службу не шахтарі, а російські солдати.
За проявлений героїзм під час служби сержант Руслан Ференці отримав орден «За мужність».
У 2017 р. повернувся з Авдіївських окопів, як військовий пенсіонер і продовжував займатися громадською діяльністю разом з своїми побратимами, що воювали в АТО..
24 лютого 2022 р. російські війська напали на Україну. Хоч Руслан Ференці як військовий пенсіонер вАТО міг відсиджуватися вдома, однак як справжній патріот України вже 26 лютого, ввечері, батько привіз свого сина на залізничний вокзал в. м. Ужгород і Руслан від’їхав поїздом до Львова. Там швидко формувалась десантно-штурмова бригада бійців з Закарпатської та інших західних областей України.
Молодший брат – Роман Ференці, одружений, служить у 128-й Закарптській гісько-штурмовій бригаді.
Руслан Ференці захищав Українські рубежі під м. Слов’янськ, Краматорський район на Донеччині, де вважалась найважча лінія оборони.
10 червня 2022 р. загинув у бою. Отримав Почесну грамоту від командуючого ЗСУ. Похований на пагорбі Слави в Ужгороді. За словами військових експертів: «Тримається Українська армія виключно на героїзмі наших бійців», таких як Руслан Ференці. Тож, як нам не пригадати слова з вірша Т.Г. Шевченка «Любіть Україну»: … любіть її во время люте, за неї Господа моліть. У війні, на жаль, ми втрачаємо рідних, батьки синів, наречені женихів.
Вічна пам’ять і Блаженний спокій воїнам.
Герої не вмирають!
Василь Гецко
