Версія для друку Версія для друку

Якби не одне «але»!!!

Впевнений, що абсолютна більшість пасічників ніколи не читали ось цих слів: «Породне районування бджіл – це науково обґрунтований відбір для розведення і господарського використання в конкретних регіонах таких порід бджіл, біологічні особливості яких найкращим чином відповідають типовим умовам клімату і медозбору цих регіонів, дозволяють їм виробляти в цих умовах значно більше продукції в порівнянні з іншими породами на фоні достатньої зимостійкості бджіл», а також про План народного районування бджіл, викладений у додатку до наказу Мінагрополітики України і УААН 20.09.2000 року №184/82, з якого і взята цитата.
Але всі розмови, що стосуються цього документа, то швидше «словесний футбол». Бо більшість пасічників, особливо тих, які ганяються за модними, чужими бджолами, воліють про нього не згадувати, а чинять так, ніби живуть в пустелі, а нехай і не зовсім, та все-таки правовій державі, громадяни якої зобов’язані дотримуватися законів.
Чому вжито термін «словесний футбол»? Бо насправді за тим кулуарним багатослів’ям нічого реально не стоїть. Сьогодні ми маємо неконтрольоване ввезення на територію України чужоземних порід таких як: карніка, бакфаст, італійська порода бджіл. Про це свідчить сотні оголошень в Інтернеті та періодиці з продажу маток цих порід. Короткочасна мета цих дій – це нажива і прибуток, які здебільшого полягає в тому, що українцям завжди до душі чуже та іноземне. Такі дії мають згубний вплив на українські породи, і в результаті це призведе до їх зникнення в чистопородному виді. Зрозуміло, що на можливі руйнівні наслідки ніхто вже не зважає. Хоч нормативно-правова база більш ніж достатня для забезпечення нормального функціонування галузі. Якби не одне дуже суттєве «але»!
І стосується це «але» контролю за виконанням юридичних документів. Бо хоч органами державного управління в галузі бджільництва визначені Кабінетом Міністрів України. Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства і місцеві державні адміністрації, саме вони є центральними органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Тільки ось в структурі Міністерства, не знайти чого і досі не сформована система спеціалізованих органів державного управління в галузі бджільництва. А це призвело до відсутності таких структурних елементів як у Києві, так і на обласному та районних рівнях. То звідки візьметься державний контроль за дотриманням хай навіть застарілого, на думку багатьох експертів, законодавства в галузі бджільництва.
Зрозуміло, що відсутність системи управління негативно впливає і на проведення селекційно-племінної роботи та дотримання Плану породного районування, і на організацію ветеринарно-санітарного обслуговування.
Сукупність усіх цих факторів і призвела до того, що через кордони безконтрольно хлинули цілі потоки цих чужоземних бджіл, поставивши на зникнення наших карпатських аборигенних бджіл і не тільки карпатських. Ось так з вини чи недолугості чиновників всіх рівнів, може позбавити Україну своїх порід бджіл, поставити галузь у залежність від закордонного комерційного матководства. Бо втратити те, що природа створила протягом тисячоліть, дуже просто, а відновити уже не вдасться. А сумний досвід інших країн нічого не вчить наших керманичів. То невже тільки якась катастрофа у бджільництві може змусити чиновників почати щось робити, бо час спливає, і якщо зараз не почати щось робити на загальнодержавному рівні, то за рік-два може бути вже й запізно. Бо маємо зараз таке явище, про яке ще в позаминулому столітті нібито Маркс сказав, що немає такого злочину, на який би не пішов капіталіст заради 300% прибутку, навіть під загрозою шибениці.

Юрій САМОРИГА,
пасічник.

Ваш отзыв

Ваш коментар