- Нове життя - https://nz-ir.com -

Василь Вовчок чув, як співають гори…

З-поміж письменників Закарпаття та громадських діячів краю Василь Вовчок займає особливе місце. Його поезія та проза, драматичні твори стають пророчими.
Поїздки в гори, зустрічі з вівчарями, трудівниками полів і тваринницьких ферм – то була його велика стихія.
Він дійсно чув, як співають гори. Про цього відомого письменника ми попросили розповісти нашого постійного дописувача Петра Юрійовича Пітру, родина якого дуже добре зналася із цією особистістю.
− Василь Юрійович, − почав свою розповідь Юрій Пітра, − народився в селі Нижній Бистрий, Хустського району. − Тяжким було дитинство майбутнього поета. П’ятирічним пішов пасти вівці та велику рогату худобу.
В 1941 році втупив на навчання до початкової школи. Вчитися доводилося дуже важко, бо сім’я була бідною. Лише з 1944 року Василько почав вчитися по-справжньому. В 1949 році закінчив семирічку й вступив до Хустського педучилища. У цьому ж році в районній газеті були надруковані його окремі вірші.
Після закінчення педучилища працював літературним редактором обласної газети «Молодь Закарпаття».
Згодом його обирають комсоргом «3акарпатгесбуду». На той час там працювало 2,5 тисячі робітників та спеціалістів з усього Радянського союзу і закордону. У його обов’язки входило тримати в дисципліні молодь, яка повинна була працювати самовіддано та організація культурно-освітньої роботи. Василь Вовчок був у гущі самого будівництва.
Тема Теребле-Ріцької ГЕС присутня у багатьох його творах.
Звідси його покликали армійські будні. Після демобілізації вступив на філологічний факультет Ужгородського державного університету. Тут ми й познайомилися, подружилися і почали співробітничати в університетській багатотиражці «Радянський студент».
Будучи студентом, Василь уже був відомий у літературному світі. На другому курсі керував літературною студією.
Так, перша книжка «Добрий ранок» Василя Вовчка з’явилася на світ у 1956 році в ужгородському видавництві «Карпати», коли він мав 23 роки. Через два роки виходить його друга збірка під назвою «Веселка воду п’є».
Після закінчення університету працює в обласній газеті «Закарпатська правда», куди не так просто можна було й потрапити, адже був потрібний неабиякий професійний хист.
Очолюючи Закарпатську обласну організацію Спілки письменників він дійсно жив турботами і радощами спілки. До нього зверталися письменники за порадою, по допомогу по різних питаннях. Тут він і днював, і ночував.
Дружина, Юстина Михайлівна, то сердилася, то жартувала: «Міг бись, чоловіче, вже там і спати». Що ж, і таке траплялося.
Багато письменників Закарпаття вдячні йому. Так сталося з Петром Скунцем, якого привів до Ужгорода і переконав подавати документи не на медичний факультет, а на філологічний. І коли на першому курсі у 18 років вийшла перша збірочка майбутнього лауреата Шевченківської премії, то у цьому була велика заслуга Василя Вовчка.
Із легкої руки Василя Юрійовича ввійшли в літературу Карло Копинець, Василь Ігнат. А скільком молодим допоміг пробитися на шпальти газет та журналів.
− Петре Юрійовичу! Василь Вовчок був прекрасним поетом-піснярем. Старше покоління краян його знає, як автора слів особливо популярної у 60-80 роки пісні «Орденоносне Закарпаття».
− Селяни Білок та учасники самодіяльного народного танцю «Кукурудзовод» завдячують поету за створений ним текст пісні «Працьовиті ми». З нею у 1969 році учасники ансамблю виступили по центральному телебаченню.
Пісня білківчан сподобалася самодіяльним артистам ансамблю «Юра» з литовського міста Таурале. Вони надіслали у Білки листа з проханням вислати їх ноти і текст пісні «Працьовиті ми». Згодом, учасники ансамблю «Юра» запросили білківчан до себе і захоплено слухали і дивилися українські пісні та запальні народні танці. Литовці теж побували з концертом-відповіддю у Білках.
Вокально-хореографічна композиція «Працьовиті ми»стала візитною карткою ансамблю. Нею відкривали завжди свою концертну програму.
У 1982 році в обласному видавництві «Карпати» з’явилася нова збірка Василя Вовчка «Висота», присвячена двічі Герою праці Юрію Юрійовичу Пітрі. Презентація книжки пройшла на високому рівні в Білках у переповненому залі Будинку культури.
Даруючи моєму батькові свою книгу, Василь Юрійович поставив такий автограф: «Дорогому Юрію Юрійовичу, чудовій людині і моєму дорогому другу, а вже й герою «Висоти» з найщирішими побажаннями: всія добра! Василь Вовчок. 23.IV.1982 р. с. Білки».
Поема «Висота» друкувалась в багатьох газетах і журналах України, зокрема в громадсько-політичному, літературно-художньому журналі «Україна».
− Ви неодноразово спілкувалися із Василем Вовчком. А такі зустрічі читачів із письменниками були особливо популярні.
– Їхній приїзд не обмежувався тільки виступами. Були розлогі публікації в засобах масової інформації. Письменники дарували свої твори. Такі поїздки Василь Вовчок організовував і до хліборобів та вівчарів Білок. Охочих їхати з ним завжди було багато. Бо всі знали, що в його компанії буде весело, цікаво. За транспорт мав свого старенького «Москвич-412» (на фото: Василь Вовчок з письменниками і поетами – Боршош – Кум’ятським, Василем Поліщуком, Петром Окунцем та ін.).
Побував він і у вівчарів Білок в урочищі Бозники. Коли сонце почало хилитися до спочинку, учасники поїздки не могли намилуватися красою краєвидів.
Василь Юрійович якось мовив:
− Ви чуєте, як співають гори?
Ми переглянулися, бо навколо панувала райська тиша. А він насолоджуючись тією безвічною музикою гір, повторював:
− Слухайте, слухайте! Гори й справді співають!
І ніхто йому не перечив, бо це справді було так.
Є у творчості Василя Вовчка період Незалежності України, багато творів, присвячених нашому часу – гумористичних та сатиричних. Але він не встиг завершити свою текстобіографію, бо прожив небагато…
− А яким він був по житті?
− Василь Вовчок був людиною вразливою, емоційною, неординарною та сонячною.
При всьому розмаїтті поетичних талантів на Закарпатті, всій Україні, тільки він зумів по-своєму, так проникливо, з любов’ю до верховинців сказати про отчий край.
За це ми його любимо, шануємо, пам’ятаємо.

Розмову записав
Василь ШКІРЯ