Роки, роки…
Як швидко пролетів час. Здається, ще недавно була молодою. Тепер уже з вершини прожитих літ є що згадати. Все своє трудове життя вона віддала дітям. Сіяла у їх серця добре, розумне, вічне. Мова йде про шановану людину села Брід, вчительку, ветерана праці Маргариту Юріївну Василів.
Народилася 4 квітня 1932 року в простій селянській родині.
Вона була дуже розумною і кмітливою дівчинкою, вчилася в школі тільки на відмінно. Тому батьки вирішили, щоб вона продовжила здобувати освіту в Білківській горожанській школі. Потім було навчання в Іршавській семирічній школі. Це був час, коли формувався її характер і погляди на життя. Мабуть, тоді й вирішила стати вчителькою, щоб передавати набуті знання дітям. Тому подала документи в Ужгородське педагогічне училище, яке теж успішно закінчила. Перед нею відкрилася дорога у вуз і вона стала студентом фізико-математичного факультету Ужгородського вчительського інституту, який успішно закінчила 1953 року.
Молода вчителька отримала направлення на роботу в село Мельничі Журавнінського району Львівської області, де викладала фізику і математику в середній школі. Тут знайшла і свою долю – вийшла заміж за вродливого юнака Семена Василіва, з яким проживає дотепер. Тут здобула великий авторитет і повагу не тільки серед учнівського і педагогічного колективу школи, а також у мешканців села. Її любили і поважали, часто йшли за порадою. Та її ніколи не покидала мрія працювати в рідному Закарпатті.
Спочатку вчителювала в Сухій, потім в Кушниці. Із 1959 року і до виходу на заслужений відпочинок Маргарита Юріївна працювала в Брідській середній школі І-ІІІ ступенів. Вже як досвідчений педагог проводила уроки з учнями своїм методом. На її уроках завжди панувала тиша, учні уважно слухали її.
Вона в класі ніколи не підвищувала голос – уміла проводити уроки щиро, від душі, зі знанням справи. А математика завжди була нелегкою для хлопчиків і дівчат, не всі можуть сповна засвоїти новий матеріал. Щоб донести знання до учнів, Маргарита Юріївна проводила додаткові заняття з свого предмету.
У ті часи у навчальних закладах було двозмінне навчання і не завжди були вільні класи. А додаткові заняття давали можливість учням більш ґрунтовно засвоювати набуті знання.
Ще й дотепер згадує, як в одному із сіл діти не хотіли відвідувати школу, а їх батьки відносилися до цього байдуже. І часто доводилося навідуватися до цих дітей додому, нагадуючи їм про те, що треба йти до школи. А було й таке, що при вчителі учні одягалися і разом із ним йшли до школи. Із дітьми, які хворіли, було ще важче. Доводилося уроки проводити вдома.
Маргарита Юріївна не тільки вчила інших, а й сама займалася самоосвітою. Періодично проходила курси вдосконалення вчителів, набуваючи певний досвід викладацької роботи. Крім того, в радянські часи сільська інтелігенція, переважно вчителі, повинні були займатися й громадською роботою.
Ніколи не забуде, коли була агітатором. Вона відповідала за продаж населенням державі молока. До того ж, приймала участь в художній самодіяльності, зокрема, в драматичному гуртку.
А хіба забути середину 50-х років минулого століття, коли із людей вимагали державну позику. Доводилося до кожного йти додому і просити гроші. А то були такі часи, що селяни працювали в колгоспі за трудодні – грошей у наявності селяни не мали.
− Не думайте, що лише тепер тяжко живеться простому люду, − каже Маргарита Юріївна. − Ще були набагато гірші часи.
За свою чесну, сумлінну працю М.Ю.Василів нагороджена медаллю «Ветеран України», грамотами районного і обласного відділів освіти та Міністерства освіти України.
Незважаючи на похилий вік, Маргарита Юріївна має добру пам’ять, ще сама порається по господарству, готує смачні страви. Під час лікування перевагу надає лікарським травам. А ще вона зарекомендувала себе як хороша дбайлива мама, разом із чоловіком Семеном Васильовичем виховали і виростили двох дітей, мають внуків і правнуків. Дотепер живуть дружно і щасливо.
Михайло ЛОМАГА,
голова ветеранської
організації с. Брід
