Версія для друку Версія для друку

Відновити добре ім’я – убезпечити майбутнє

19 травня в Україні відзначалася скорботна дата в історії нашої держави.
Щороку, у третю неділю травня, в Україні вшановується пам’ять жертв політичних репресій, які загинули лише через те, що любили Україну. Серед яких і тисячі наших краян.
На зберіганні в держархіві знаходиться десять тисяч справ на політично репресованих осіб Закарпаття.
Працівники Державного архіву Закарпатської області проводять роботу щодо оцифрування цих архівних документів для вільного доступу в Інтернеті та поповнення бази даних «Український мартиролог ХХ ст.». Станом на травень цього року вже стала доступна інформація про 750 жертв політичних репресій наших краян. Інформацію можна переглянути на офіційному веб-сайті Укрдержархіву за адресою: https://archives.gov.ua/um.php.
Український мартиролог ХХ ст. є підсумком роботи державних архівів, започаткованої ще 1989 р., яка пожвавилася після прийняття Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні» (1991), коли почали складатися регіональні та тематичні бази даних на репресованих. Нині вони існують практично у всіх державних архівах, які прийняли на зберігання архівно-слідчі справи та інші документи, дотичні політичним репресіям. Натепер, розпочато зведення згаданих баз даних до централізованої й онлайн загальнодоступної бази. Це надає можливість забезпечити інтелектуальний доступ до архівних документів про політичні репресії на найпершому інформаційному рівні просто з мережі Інтернет.
Скористатися цією базою може будь-хто: база проста у використанні, має кілька фільтрів та видає короткі біографічні відомості про людину яку шукають, а також місце розташування її справи (відповідний архів). Зокрема: інформація, що містить представлена база даних «Український мартиролог ХХ ст.», має стислу інформацію про жертви політичних репресій 1920-1950-х років: фотопортрет або кілька фотографій (за наявністю), ім’я жертви та коротка характеристика роду занять, дати життя, відомості щодо реабілітації, посилання на архів, де зберігаються архівно-слідчі справи та інші дотичні матеріали. Це насамперед центральні державні архіви та державні архіви областей, а також галузеві державні архіви Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України.
Згаданий пошуково-інформаційний проєкт заявлений у Міжнародній раді архівів як інтегральна частина великого міжнародного проєкту ЮНЕСКО із створення електронної енциклопедії «Порушення прав людини: міжнародний довідник архівних джерел», започаткованого 2004 року.
Програма мартирологу вбудована в офіційний веб-портал Державної архівної служби, а скористатися ним можна як з комп’ютера, так і зі смартфона – її успішно адаптували під різні пристрої.
Але що робити після того, коли було (або не було) знайдено свого репресованого родича в мартиролозі? Куди йти за більш детальною інформацією та що мотивує людей піднімати ці дані?
Про це редакція газети «Новини Закарпаття» поговорила з заступником директора Державного архіву Закарпатської області, членом Національної спілки журналістів України Михайлом Марканичем.
– Якщо, людина таки знайшла свого родича у базі даних, але наданої інформації їй замало. Куди звертатися далі?
– Багато людей звертаються безпосередньо до нас, до нашого архіву. Можна також звертатися до спеціального центру в архіві національної пам’яті, який допомагає з пошуком репресованих. Там приймають такі запити.
Також можна продовжити пошук у центрі досліджень визвольного руху. До того ж, там робили якісний посібник щодо пошуку репресованих в архівах. Дуже зручна інструкція.
Ще один популярний варіант – звернутися до професійних генеалогів, аби знайти дані про свою родину.
– А чи є між архівами чітка комунікація? Тобто, надіславши запит в одну інстанцію, чи можна розраховувати, що там розглянуть усі можливі джерела?
– Централізованої бази даних немає, тому це питання робочої комунікації і завантаженості архівістів. Відповідно, якщо люди не дуже завантажені і мають відповідну кваліфікацію – знають, до кого подзвонити і де з’ясувати, – тоді так, можна отримати повну інформацію одним пострілом.
А якщо дуже завантажені спеціалісти, або ж працює нова людина, яка ще не знає досконало де і що, пошук може ускладнитися.
Координуюча структура – це Державна архівна служба України, але його ключовою задачею є керування архівами, а не пошуки по запитам окремих громадян.
У майбутньому в Україні потрібно буде створено певну систему навігації або центр пошуку, де фахівці спеціально будуть цим займатися. Але поки такої системи не створено, такі інструменти як мартиролог – найкращий спосіб знайти дані. Хоча, він поки що недостатньо наповнений.
– Чи багато запитів надходить про репресованих родичів, та з яких міркувань люди їх шукають?
– Конкретно до нашого архіву запити від людей надходять з періодичністю раз на 1-2 тижні тільки щодо пошуків репресованих родичів. Але найбільш показовими тут є регіональні та національна комісія з реабілітації, куди люди звертаються сотнями – там черга на розгляд справ. Переважна більшість звертається не для того, аби створити генеалогічне дерево, знайти інформацію про родину, хоча це теж багато кого цікавить. Найбільше запитів – від людей, які хочуть реабілітувати своїх родичів, незаконно засуджених, страчених, висланих. Переважно з цим звертаються люди старшого віку, яких цікавлять не стільки якісь пільги та виплати, скільки просто відновлення доброго імені і справедливості. Їм це особливо болить. 
Звісно, також є науковий інтерес, коли громадяни пишуть статті чи дисертації, і шукають матеріали про своїх потенційних героїв, які стали жертвами тоталітарної комуністичної системи. Мотивації бувають різні. 
Крім того, важливо, аби щодо таких програм була мотивована держава, в тому числі, щоб їхній розвиток передбачався у бюджеті. Це питання доступу до історичної правди, це допомагає громадянам краще зрозуміти свою родину, свою історію. 
Це ж є частиною механізму запобігання появі у майбутньому тоталітарних режимів. Це не іграшки, і не просто науково-дотичний інтерес, це питання суспільної, національної безпеки, аби ми більше ніколи не скотилися до подібної системи і не стали її частиною. Подібні мартирологи, архіви національної пам›яті, висвітлення тематики – все це речі, які нас від такого майбутнього убезпечують.

Богдан Гринюк.

Ваш отзыв

Ваш коментар