Версія для друку Версія для друку

«Тренер – це художник, який повинен із розрізнених елементів створити шедевр»

Цей гарний вислів, що винесений у заголовок, належить моїй чудовій колегині зі Львова Олені Садовник. Ми з нею знаємося давненько. Ще у 2009 році у київському офісі НОК його керівник Сергій Бубка вручав нам нагороди, як кращим спортивним журналістам за різними версіями. Вона працює й досі у львівській газеті «Високий Замок», де головним редактором є мій однокурсник, екс–народний депутат України Степан Курпіль.
А ще нас об’єднує з Оленою те, що свого часу писали про одних і тих же знаних атлетів сучасності. Мова йде про нашого земляка, найтитулованішого спортсмена Закарпаття, п’ятиразового чемпіона світу та дворазового срібного призера олімпійських ігор з фехтування, заслуженого майстра спорту Василя Станковича, який родом із нашого Доробратова, а також його чудового наставника, заслуженого тренера з цього виду спорту, чемпіона колишнього СРСР та ректора Львівського Державного інституту фізичної культуру Вадима Андрієвського.
Як же «народилася» моя нова книга. Випадково. Років п’ять тому у Мукачеві зустрівся з моїми давніми колегами Миколою Рішком (колишній власний кореспондент «Новини Закарпаття», як і я завідувач відділом цієї газети) та знаним спортивним коментатором, майстром спорту з фехтування та великим цімбором Василя Станковича – Григорієм Куруцом. Обговорювали за чашкою кави, як краще провести меморіал пам’яті колишнього гравця мукачівських команд майстрів та київського «Динамо», завідувача секцією футболу Української ради ДСТ «Колос» (голова Анатолій Усенко) Тиберія Поповича. До речі, Г. Куруц, як і я свого часу очолювали облраду ФСТ «Колос». І тут він, сказав: «спасибі, хлопці, за зустріч, а у мене через кілька хвилин наступна. Маю честь зустрітися з Василем Станковичем.
До цих пір про Василя Васильовича знав усе, але особисто з ним не зустрічався. Він здебільшого з сім’єю проживав у США та Угорщині, а у середині 90–их років разом із Валерієм Лобановським тренували в Кувейті: закарпатець – фехтувальників, а киянин – футболістів. Звичайно, я по–журналістській натурі, теж напросився на цю історичну зустріч. Григорій Куруц не пручався, а навпаки сказав: «А я давно хотів тебе познайомити із твоїм земляком. Тим паче, що у Василя Васильовича до тебе є одне прохання. Але про нього при зустрічі».
Про саму зустріч розповідати не буду, адже про неї ціла сторінка у нашій з В. Станковичем книзі «Фехтування – це наше життя». Пропозиція була приваблива, адже мова йшла про книгу. Ми домовилися про все, що тільки можна і Василь Васильович попросив мене лише одне: «Вася — це книга повинна бути про мого тренера». Тоді цьому проханню не приділив належної уваги, адже мимоволі подумав, що це Василь Васильович сказав зі своєї скромності до своєї персони. Я тоді мав свою думку — головним героєм повинен бути сам закарпатець, найтитулованіший земляк. А коли дав зразок книги Василю Васильовичу, щоб переглянув, він усі матеріали про тренера залишив без змін, а про себе скоротив майже наполовину.
– Вася, – немов вибачаючись сказав Василь Васильович, – головний герой не я, а мій тренер. Повір, якби не було Вадима Андрієвського перед тобою не стояв би той Василь Станкович, якого знаєш ти, Гріша, Олена Садовник. Мене, п’ятиразового чемпіона світу «зліпив» Вадим Андрієвський.
Тепер я, уже вкотре, подумав, а й справді, чому ми лише знаємо відомих спортсменів, а їх тренери залишаються у тіні.
Я навіть до цих пір не знав, що у нас є заслужені тренери колишнього СРСР. Усі наші тренери – це К. Сабо, В. Гомонай, Г. Буткевич, Й. Беца, М. Копча-Ткаченко, Т. Попович, В. Теллінгер, Ф. Ванзел (Мукачево), І. Секеч (він навіть заслужений тренер трьох колишніх республік), Й. Зупко (Берегово), В. Стрілецький, М. Коман, В. Розгоні (Виноградів), Й. Сабо, А. та В. Гереї, С. Горецький, Е. Юст, В, Федорчук, І. Скрябін, О. Мишко – це заслужені тренери України. А ось завдячуючи Василю Васильовичу, я взнав, що мукачівець Федір Степанович Кота та міжгірець Василь Степанович Шуберт є заслуженими тренерами колишнього СРСР відповідно сучасного п’ятиборства та фехтування.

Василь Гаджега,
голова обласного осередку асоціації спортивних
журналістів України.
Кам’янське–Львів–Ужгород.

Ваш отзыв

Ваш коментар