Той, хто присвятив своє життя культурі, добре знає поета, композитора і диригента Юрія Ломагу із Броду. Автору цих рядків неодноразово й самому, свого часу, доводилося побувати на концертах, в яких він брав посильну участь. Юрій Васильович успішно виступав на районних та обласних оглядах-конкурсах художньої самодіяльності, брав участь у різних фестивалях, де виразно виділявся з-поміж десятки інших колективів, привертав неослабну увагу прискіпливого глядача.
Трудова біографія Юрія Васильовича, який народився 8 червня 1942 року, писалася в багатьох населених пунктах району. Його сходження у пісенний світ розпочалося у рідній Брідській семирічці, після закінчення якої успішно навчався в Іршавській середній школі. Потім було Ужгородське державне музичне училище (диригентсько-хоровий відділ).
− То були часи, коли більшість батьків прагнули бачити своїх дітей вчителями, лікарями, інженерно-технічними працівниками, академіками, професорами, а я обрав невідому для багатьох скромну професію, − не без приязної усмішки каже Юрій Ломага. − То тільки на перший погляд здається, що це дуже просто махати паличкою. А насправді, диригент − це людина, яка керує підготовкою твору до виконання (годинами проводить репетиції). І, здебільшого, у хоровому колективі це далеко не професійні співаки, а прості звичайні люди –працівники полів і ферм, культурно-освітні працівники, вчителі і школярі. Але, щоб у кожного з них була любов до пісні. І головним завданням диригента є відтворити за допомогою керованого ним колективу виконавців свої художні наміри, своє розуміння і бачення твору (інтерпретацію). Водночас він передає свої творчі задуми за допомогою спеціальної системи – мануальної техніки, виразу обличчя, погляду.
Після закінчення навчального закладу в 1966 році, почав працювати у Чорнопотіцькій школі. Уже із перших днів роботи зрозумів, що зробив цілком правильний вибір. Школярі тягнулися до пісні, кожен намагався потрапити в колектив, який очолював молодий і завзятий вчитель. Директор школи − Маргарита Фегер одразу помітила його потяг до мистецтва, побачила в ньому талановитого музиканта. Юрій Васильович не просто був захоплений своїм улюбленим заняттям, а й умів створити доброзичливу атмосферу в колективі, знайти спільну мову з колегами по роботі і учнями.
Навчаючи хлопчиків і дівчат музичної грамоти, Ю.Ломага велику увагу приділяв естетичному вихованню, організовував і проводив цікаві, змістовні музичні вечори не тільки в школі, а й у Будинку культури села Чорний Потік. Водночас Юрій Васильович працював і вчителем музики в студії Підгірнянської восьмирічної школи.
Із Броду на роботу добирався пішки. А це понад сім кілометрів. Особливо важко було в осінньо-зимовий період, коли стежки-дороги засипало снігом. Та тоді втоми не відчував. Майже не було випадку, щоб запізнився на уроки. Знав, що на нього з нетерпінням чекають його вихованці. Ніколи не скаржився на труднощі.
У процесі роботи Юрій Васильович проявив себе здібним і талановитим педагогом, дисциплінованим і вимогливим, у той же час тактовним і доброзичливим у ставленні до учнів. До запису до студії не було відбою. Сини колгоспників охоче вчилися, набували ази музичної освіти. Заняття він проводив на високому професійному рівні, програмовий матеріал подавав доступно і зрозуміло. Він розвивав інтерес до музики, до гри на народних інструментах. Організував ансамбль народних інструментів, який часто виступав перед шкільним колективом та громадськістю села, а також брав участь у районних та обласних оглядах художньої самодіяльності, де неодноразово займав призові місця. Водночас користувався повагою і авторитетом серед батьків, учнів та вчителів школи.
У трудовій книжці Юрія Васильовича значиться, що він більше п’ятнадцяти років керував хоровим колективом радгоспу імені Горького села Приборжавське. Із гордістю згадує те, що наполеглива, клопітка робота, любов жителів села до пісні дали можливість перерости цьому колективу в ансамбль пісні і танцю. Із того часу самодіяльні артисти неодноразово виступали із концертними програмами на районній та обласних сценах, а також за кордоном. Дотепер згадує гастролі у 1980 році в колишній Чехословаччині. Каже, що їх тепло і привітно там прийняли. Приборжавчани дали кілька концертів, які часто переривалися дружніми нестихаючими оплесками. Хоча країна й була соціалістичною, але тут відчувалася європейська культура. Рівень життя був набагато вищим. А зустрічі носили надзвичайно дружній, товариський характер. У сусідній країні самодіяльні артисти чи не вперше відчули смак свободи і демократії. Із великим захопленням вони виконували закарпатські і українські народні пісні, які часто підхоплювали тамтешні глядачі і співали разом із ними.
− За допомогою хорового співу, − каже Юрій Васильович, − я пропагував народну манеру співу, твори українських композиторів минулого й сучасного, обробки українських народних пісень. Водночас пропонував співакам свої оригінальні композиції. Давно переконався: співати хором – це справжнє мистецтво.
Талант Юрія Ломаги не залишився непоміченим. У 1993 році його було призначено директором Ільницької дитячої школи мистецтв. Заклад був відкритий на базі Великораковецької музичної школи. Новопризначений директор доклав чимало зусиль над створенням його матеріально-освітньої бази, оскільки там, крім приміщення нічого не було. За його керівництва школа відігравала велику роль у популяризації музичного мистецтва. У 2007 році йому було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник культури».
Юрій Ломага прожив довге, цікаве і захоплююче життя. Йому вдалося зробити чимало. Тому аби залишити про себе спогади, кілька років тому взявся за написання книжки, яку назвав «Краю рідний». Свого часу багато поетичних текстів було надруковано на сторінках районної газети «Нове життя». До багатьох віршів автор подав власний музичний супровід. Завдяки тому, що в збірнику подано не тільки тексти, а й ноти, шанувальники його творчості мають можливість виконувати ці твори самостійно. Поетичними текстами Юрія Васильовича вже давно зацікавились не тільки шанувальники його пера, а й співаки і композитори. Є надія, що його пісні ще довго лунатимуть на теренах нашого краю і тішитимуть своєю мелодійністю наші серця.
На свою долю він ніколи не нарікав. Разом із дружиною, Магдалиною Іванівною, яка вже десятки літ є його надійним супутником по життю і опорою, виростили і виховали двох дітей – сина Юрія і дочку Марину. Уже мають п’ятеро онуків. Продовжує писати вірші.
Із вісімдесятиріччям Вас, Юрію Васильовичу!
Василь ШКІРЯ
***
Краю рідний!
Краю рідний, чарівно – казковий,
Милуєш красою своєю земною,
Перлино ти наша – рідна земля,
Найдорожча у світі – любима одна.
У цвіту білосніжнім глядіть сади
Наливаються сонцем виногради рясні
Колосять хлібами ниви золоті,
Шепочуть в долинах трави запашні.
З гір високих, мальовничих полонин
Звук трембіти лине в далечінь,
Неоглядні гори, ліси і поля
Радість дарують кожного дня.
Краю наш рідний, неповторний собою,
Ні з чим не зрівняти на рівні з тобою.
Краєвиди, рівнини, озера, річки,
Радують повсюди нас у житті.
Юрій ЛОМАГА,
с. Брід
