22 червня – дата нападу фашистської Німеччини разом із її сателітами на Радянський союз і в першу чергу на Українську РСР. Тож, недавно, 9 травня, Російська федерація відзначала День перемоги, неодноразово до 24 лютого заявляючи через ЗМІ, що росіяни, білоруси і українці це один народ. Однак, очільники Кремля вип’ячували тільки росіян, які, нібито відіграли найбільшу роль у перемозі над фашизмом. На превеликий жаль, 24 лютого вже Росія віроломно напала на Україну і веде війну такими ж варварськими методами, як і фашистська Німеччина, і де в першу чергу гине мирне українське населеннята знищуються житлові та громадські будівлі і об’єкти культурної спадщини України.
Тож у короткому нарисі означимо й коротко проаналізуємо на конкретних прикладах окремі паралелі вищеназваних воєн, гуманне ставлення закарпатців, що служили в угорській армії до мирних жителів СРСР та участь закарпатців у цих війнах, жорстоке ставлення «совітів» до військовополонених.
Засудженні та реабілітовані жителі Закарпаття
Хочу відзначити, що напередодні Другої світової війни, у зв’язку із безробіттям на Закарпатті, значна частина молоді і людей сімейних шукали роботу за кордоном. Одні їхали на заробітки в бельгійські і французькі шахти та в США.
Хортиська влада не дала народу ні доброї роботи, ні хліба, а лише переслідування. Не сприймаючи нового угорського режиму (після окупації Карпатської України) молоді кушничани нелегально групами переходять кордон з с. Тюшки на Міжгірщині, бо в Польській Галичині вже Радянський Союз. А там всі рівні, згідно комуністичної пропаганди, там є много роботи.
Усі 20 кушничан були зловлені радянськими прикордонниками. Особливою нарадою при НКВС СРСР 10 лютого 1941 р. – засудили на 3 роки позбавлення волі як порушників державного кордону СРСР, судили радянські прикордонники виловлювали і як німецьких шпигунів відправляли в концентраційні табори на шахти в Кемерово та інші.
Серед перебіжчиків були робітники, лісоруби, солдати угорської армії і неповнолітні.
Участь закарпатців у Другій світовій війні
27.06.1941р. Угорщина розпочала відлік війни проти СРСР, її підрозділи у складі 29 дивізій та 16 бригад союзників Німеччини – Фінляндії, Угорщини і Румунії, що дислоковувались біля кордонів СРСР в очікуванні черги на вторгнення.
Під Сталінградом 2-а угорська армія була практично розгромлена із 203 тис. у її складі залишилось 64 тис. осіб. Все озброєння було кинуто на полі бою. ( Вікіпедія).
За сухими цифрами інформації з фронтів не бачимо конкретного воїна – людину, її ставлення до війни… Готуючи історичну довідку наприкінці 80-х р.р. про с. Кушницю, не міг почути від своїх скромних земляків розмов про бої і їх службу в Угорській армії. У той час це не афішувалось. Мені вдалося у свого родича Іллі Свистака розпитати про його службу. На світлині у формі угорського солдата бачу кремезного воїна, що ніс службу у військовій частині неподалік від Сталінграду в м. Калач на Дону. Він служив у кулеметному відділенні. На моє пряме запитання про мирне населення Росії і про бойові дії почув відповідь: «Я русин за походженням і православний християнин за вірою, служив в Угорській армії, росіяни і українці, що воюють у Червоній армії – це фактично брати-слов’яни».
Продовжую питати:
– То скількох радянських солдатів ви розстріляли з кулемета?
– Жодного. Бо у випадку стрільби у відповідь я стріляв вище голови, або перед ногами. За свою доброту я постраждав не лише від мадяр (потрапив під військовий трибунал і суд у Кошицях, через пошкодження російським снарядом нашого кулемета), а найбільше від Червоної армії у концентраційних і трудових таборах на Донбасі. Не на словах, а на ділі чуємо як простий солдат гуманно ставиться до мирних жителів росіян і навіть до військових Червоної армії, проти яких його заставили воювати. Подібна розповідь колишнього заступника директора Кушницького лісокомбінату – Миколи Алексія про допомогу простого українського населення до закарпатців – що після поразки німців під Сталінградом кинули фронт і самотужки повертались додому. І саме прості українські сім’ї переховували і годували голодних солдат.
Тож із цих простих прикладів, на мою думку, якби солдати, союзники фашистської Німеччини мали таку ж мотивацію, як і німці, то велике питання як би довго тривала війна і кількість жертв серед мирного населення і хто би переміг.
Інший приклад Василь Дмитрович Гецко (Палків) був призваний в угорську армію і служив артилеристом три роки на горі Гелерт у Будапешті.
Не раз їхні позиції піддавалися бомбардуванню англійською авіацією. Однак після останнього бомбардування на початку березня були знищені майже всі будівлі та гармати на горі Гелерт у Будапешті. Після здачі в полон їхньої частини наприкінці березня у 1945 р. воїнам радянської армії, потрапив у табір для військовополонених у якому пізніше зголосився бути перекладачем і допомагав військовополоненим харчами та ліками.
Там у Будапештському концтаборі утримували крім німецьких військовополонених, угорців, поляків, чехів, словаків, русинів, французів та інших де перебувало близько 12 тисяч осіб. Оскільки всі казарми були переповнені військовополоненими, вони мусили спати на бетоні просто неба. Харчували полонених раз на день. Видавали суп і 200 г. хліба. Про це також розповів В.Д. Гецко та підтвердив у своїх спогадах уродженець с. Розтока з Міжгірщини Михайло Вощепинець про нелюдські факти знущання над військовополоненими голодом: – Наближалися великодні свята. У Великодню п’ятницю румуни, що мали Біблію, почали молитися разом з русинами-українцями. Охоронці табору проходячи повз нас спитали: «Ви молитесь?». Ми відповіли: «Так». Тоді вони нам сказали: «Кому молитесь. Той вас хай і нагодує». Великодню суботу і цілий тиждень людей не годували. Через 6 днів люди були такі виснажені, що деякі вже не вставали із землі. У вівторок, на другий тиждень до нас привезли дві бочки солоної риби. Голодні люди хапали її, і наївшись солоної риби, а води не давали, тож поголовно помирали. За день померло близько 600 чоловік. Хто не їв цієї риби і зостався живим, викопував велику яму 30 х 10 метрів і тягнув трупи до братської могили (Заробітки на мадярах. СЗ. Фест. 22.05.2014. № 18).
Уряд Чехословацької республіки (у вигнанні) з Лондона, знаючи, що тисячі закарпатських перебіжчиків через кордон важко працюють у концентраційних таборах Російської федерації, неодноразово впродовж кількох років з початку 1942 р. через свого посла в Москві З. Фірлінгера, звертався з листами-меморандумами до Йосипа Сталіна з проханням організувати з цих колишніх громадян Чехословаччини, військову частину для участі у боях проти німецьких загарбників. І, нарешті, в 1943 р. був організований Перший Чехословацький армійський корпус під командувнням Людвіка Свободи. Він пройшов у складі Червоної Армії з боями від м. Бузулука – до Праги. Але закарпатці найбільше знають про участь цього корпусу у боях на Дукельському перевалі за визволення Словаччини. Цей, добре укріплений перевал, здавався неприступним. З 8-го вересня по 6-те жовтня1944 р. відбувалися важкі наступальні бої на Дуклі. За словами учасника цієї битви Петра Поповича: «Кожен з нас ніс у серці ненависть до фашистських загарбників, і усвідомлював, що він веде війну визвольну, війну справедливу». У згаданій операції злилися воєдино героїзм і трагізм. У горах, лісах і ущелинах загинули смертю хоробрих 11,5 тисяч і пролили свою кров74,5 тисяч червоноармійців. Воїнів чехословацького корпусу загинуло і пропало без вісті 2867, у тому числі закарпатців – 562. Поранених було 4770 чоловік.(Петро Попович. Закарпатці на Дуклі. Новини Закарпаття 27.09.2001р. № 141).
Звичайно, що у цій військовій операції втрати німців убитими і пораненими були меншими. Однак, 28 тисяч солдатів і офіцерів німецької армії потрапили в полон. На честь загиблих воїнів-визволителів на Дукельському перевалі споруджено меморіальний пам’ятний комплекс.
Приєднання Закарпаття до СРСР
Як відомо, відразу після визволення нашого краю політруки Червоної армії разом з комуністами швидко створювали народні комітети, вербовали в Червону Армію і організували масові акції з петиціями за «об’єднання з українськима братами на другому боці Карпат»
«Делегація очолювана соціал-демократом Франтішеком Нємцов, направлена чеськов владов із Лондона на Підкарпатську Русь, оби обновити туй чехословацьку державность, в кунци новембра 1944 р. била самозванов Народнов радов Закарпатської України в ультимативнуй формі предупреждена, обы за три дні в крайи ї не було». (Петер Новачек. Як мы стратили вутцюзнину Миколы Шугая. газета «Млада фронта», 29.06.1995р.Прага.)
Фактично запис у добровольці на території ЧСР, чужої для СРСР країни, було порушенням міжнародного законодавства. І Народна рада Закарпатської України діяла за прямою вказівкою з Москви. Крім того, на території області діяли підрозділи «СМЕРШ», які арештовували чоловіків угорської і німецької національності, а також колишніх урядників мадярської влади і депутатів парламенту, частину інтелігенції і відправляли в спеціально створені табори в т.ч. і в м. Свалява. Звідти їх відправляли на перевиховання на режимні підприємства хімічної промисловості Донбасу, які підпорядковувались НКВС, де вони змушені були працювати більше трьох років.
Тож відмінно від більш демократичної у 1920-х роках зміни мадярської на чеську адміністрацію без ніяких репресій, навпаки чехи у зв’язку із відсутністю вчителів і спеціалістів просили всіх прийняти присягу на вірність Чехословаччині і продовжувати працювати. Совіти міняли всіх керівників, а угорців чи німців, як правило ще й переслідували.
Висновки
Із вищенаведених коротких сюжетів бачимо людське, сповнене християнської моралі ставлення простих солдатів угорської армії русинів- українців до солдатів і мирних жителів СРСР під час бойових дій. В той же час з іншої сторони в таборі для військовополонених у Будапешті бачимо нелюдське, гірше як у фашистів ставлення червоноармійських охоронців за вказівкою їх офіцерів до військовополонених румун і русинів-українців. Подібні акції по масовому знищенню – розстрілу полонених польських офіцерів в урочищі Биківня під Києвом відбулися в 1941 р. Хоч росіяни довго брехали і перекладали вину на німців.
Нелюдські знущання пережили і нелегали, що повірили комуністичній пропаганді і переходили кордон до СРСР у 1940-1941р.р. та опинились у трудових лагерях. З сюжету про важкі наступальні бої на Дуклі робимо висновок, що Червона армія воювала не за правилами військового мистецтва, де б мало цінуватися життя простих солдат. І не мали б відбуватися лобові атаки сильно укріплених бетонними дзотами німецьких позицій, особливо в горах на Дуклі.
Порівнюючи Другу Світову війну з теперішньою російсько-українською складається враження, що і тепер керманичем Кремля та Росії є Й.Сталін. Російська пропоганда і брехня через ЗМі не відповідає дійсності.
Однак очільники Кремля вип’ячували нібито тільки росіян і внесли найбільшу роль в перемогу над німецьким фашизмом. І в той же час варварськи знищуючи населення вже Росія віроломно напала на Україну і веде війну такими ж варварськими методами, як і фашистська Німеччини, де в першу чергу гине мирне українське населення і знищуються житлові та громадські будівлі і об’єкти культурної спадщини України. Війна ведеться методом випаленого поля.
За 100 днів російської агресії проти України зафіксовано більше 15 тисяч воєнних злочинів російської армії та виявлено більше 600 злочинців – заявила генпрокурор Ірина Венедіктова. Дії російських військових підпадають під критерії геноциду – встановлені ООН.
Україна дотримується Женевської конвенції про спеціальні табори утримування полонених росіян, де є доступ міжнародного комітету Червоного Хреста на відміну від Росії, де полонених утримують в СІЗО чи у військових казармах.
Те, що відбулося захоплення – приєднання території чужої Чеської держави – Закарпаття (Підкарпатської Русі) , так само як і території нейтральної в 1940 р. Естонії . Відбулося в 2014 р. анексією Криму і захоплення частини Донецької і Луганської областей. Тепер Російська федерація хоче встановити інституційний контроль (приєднання) ще і над Херсонською областю. Однак, Збройні Сили України підтримувані народом і зброєю з дружніх країн Заходу обов’язково виженуть ворога і відновлять територіальну цілісність України.
Василь Гецко,
архітектор
