Версія для друку Версія для друку

Поетичним пером!

Білей Вікторія Іванівна народилася 03.12.1987 р. в с. Вишка, Великий Березний. Та всі роки мого життя пройшли у мальовничому селі Суха. Тут навчалася в школі. Скільки себе памятаю, мріяла стати вчителем. Закінчила Мукачівський гуманітарно-педагогічний коледж, а згодом і УжНУ. Моя мрія здійснилася – стала вихователькою Броньківського закладу дошкільної освіти та вчителем по сумісництву Сухівської гімназії ім. Дмитра Кременя. Я щаслива мама двох синів та горда дружина мужнього воїна-захисника нашої країни. 

«Слава воїнам Азов»
Маріуполь − місто якого немає,
Та ворог його не здолає.
Славне місто – суцільна руїна,
Та воно не здалося, воно Україна.
Слава воїнам Азов:
За мужність, героїзм і любов.
Вічна слава азовцям, усім,
Що мужньо на плечах
Тримають свій дім.
Ціною життя Азов − сталь не здали
Найкращі України дочки й сини.
Під ворожими обстрілами
На варті службу несуть,
Відірвані від усього світу
Від сепсису мруть.
Не мають, що їсти, не мають, що пити,
Та з жагою у серці хочуть
Україну захистити.
Вічна слава Азовцям усім,
Що мужньо на плечах тримають свій дім.
***
Думали мене так легко зламати!
Хотіли болем, ганьбою здолати!
Ганьба вам шакали в мене горде ім’я
І звуся я дзвінко Україна − це Я.
Не здамся ніколи
Буду гідно хрест свій нести.
Україною звуся, Україна − це ми.
Україна − це воля, це сила,
Україна – це мужня велика родина
Україна − це я, Україна − це ти
Разом ми зможемо відсіч кату дати
***
І знову пісню свою війна починає,
І знову солдати стоять у бою.
І знову мати гірко благає:
«Боже Великий, захисти дитину мою.
Дай сили… Терпіння дай Боже
Закінчити безглузду війну.
Без віри ми не переможем,
Не дай загинути дітям в бою».
І знову плаче, кричить Україна
І знову у крові мирна земля.
І пісня мирна її світом лине:
«Ти переможеш, бо ти не одна».

Вікторія Білей

Ваш отзыв

Ваш коментар