Версія для друку Версія для друку

Славні спортивні традиції продовжують вихованці А.Савки

Андрій Савко добре відома постать у спортивному світі Іршавщини. Свого часу, крім важкої атлетики, він успішно виступав за білківський сільський футбольний клуб «Колгоспник». Як дорогу реліквію у сімейному архіві до останніх днів свого життя зберігав армійську грамоту за перемогу на кубок міста Рівне, був триразовим чемпіоном Закарпаття з гирьового спорту та призером чемпіонату краю з важкої атлетики, а також чемпіоном обласної ради спортивного товариства «Колос».
Андрій Андрійович залишив по собі добру згадку. Будучи вже на заслуженому відпочинку, збагачений життєвим досвідом він із великим ентузіазмом взявся за написання книжки «Спортивний рух на Іршавщині». Спонукало його до цього, напевне те, що майже сорок років співпрацював із районною газетою «Нове життя», він автор численних публікацій на спортивну тематику, а вирізки із часопису як зіницю ока зберігав у папках, які згодом і стали основою для написання спортивного літопису району. Як виявилося згодом, підготувати матеріали до підготовки видання – пів справи. Набагато трудніше, щоб книжка побачила світ. І добре, що знаходилися щедрі душею люди, які надавали спонсорську підтримку. І ще радісніше ставало на серці, коли серед тих добродіїв були його вчорашні учні. Виходить, недаремно він виховував їх спортом.
Як у воду дивився, коли казав: «Мрію написати книжку, де було б сповна відображено спортивний рух на Іршавщині. Пройдуть роки, відійде у минуле теперішнє покоління, а книга залишиться. Молодь повинна пам’ятати про колишні здобутки своїх батьків і дідів, продовжувати їх славні традиції».
− За свої досягнення в спорті йому завдячують сотні юнаків та дівчат, які свого часу, під його керівництвом, ставали чемпіонами району і області, а були серед них і такі, які успішно виступали на республіканських і всеукраїнських змаганнях, − розповідає про свого товариша, теж добре відомий у спортивних колах Юрій Бабич з Іршави. − Це відомі свого часу важкоатлети, волейболісти і футболісти.
Ще за його життя книжка «Спортивний рух на Іршавщині» стала рідкістю.
Народився А.А.Савко 15 квітня 1942 року в с. Білки. Спорт увійшов у його життя із самого дитинства. Йому пощастило на добрих і щирих серцем людей. Серед тих, хто допоміг обрати життєву дорогу він з гордістю називав всесвітньо відомого силача Івана Фірцака-Кротона. Спостерігаючи, з яким поривом і відданістю хлопець ставиться до фізичного виховання, Іван Федорович якось мовив: «Фізичні дані і воля до перемоги у тебе є. А це найголовніше у спорті. Техніку можна набути.»
Слова Кротона були пророчими. Юнак із усім поривом і натхненням взявся за улюблену справу, мріяв хоч трішки бути схожим на свого вчителя, прославленого земляка, який усьому світу демонстрував свою надзвичайну силу.
Із розповідей земляків Андрійко дізнався, що Іван Фірцак-Кротон неодноразово ставав чемпіоном празького клубу важкоатлетів «Прага-Бубенец», а зараз став і чемпіоном Чехословаччини з рукопашного бою та важкої атлетики. Йому аплодували в багатьох країнах світу. Ним захоплювалися в США, Бразилії, Канаді, Великобританії, Франції, Німеччині, Іспанії… Повернувся додому, на рідну Срібну Землю, на іменному авто. На схилі літ карпатський силач часто приходив у рідну Білківську середню школу, допомагав юним спортсменам мудрими порадами, вчив їх спортивним азам. Бо одне діло мати силу, часто любив повторювати він, а інше − вміло і корисно використовувати її.
Після закінчення школи Андрія прийняли на роботу в місцевий комбінат харчової промисловості. Звісно, без сприяння Кротона не обійшлося. Але А.Савко дуже радів за таку турботу про нього, бо то були часи, дуже схожі на сьогоднішні. На роботу було влаштуватися нелегко. Та у його наставника були далекосяжні плани: залучення юнака до участі у сільських, районних, обласних та всеукраїнських змаганнях. Незабаром це дало добрі сходи. А І.Фірцак-Кротон у душі радів за свого вихованця, покладав на нього великі надії. Щоб там не казали, а рано чи пізно, якщо ти будеш, звісно, наполегливий, тебе обов’язково запримітять, бо в житті вартісне ніколи не загубиться.
У армійських рядах Андрій Савко продовжував займатися спортом. Виступав у складі військової частини на різних змаганнях, був навіть включений до складу збірної Прикарпатського військового округу. На дистанції 100 метрів показав високий результат – 11,2 секунди.
Із часом почали проявлятися організаторські здібності А.Савки. У березні 1965 року, вже після служби в армії, на конференції сільського спортивного товариства його було обрано головою. Андрій Савко створює в селі секцію з гирьового спорту, який, до речі, був до того часу мало відомий.
Попри свої спортивні досягнення, Андрій Андрійович не забував про те, що потрібно мати і знання. І вже у 1972 році успішно закінчує Львівський інститут фізичної культури. Це дало йому ще більший поштовх у спортивне життя. Тут він познайомився з відомими спортсменами Омеляном Мартином і Юрієм Бабичем, які надихнули його на вирішення в районі багатьох важливих справ. Зокрема, обіймаючи посаду голови районного комітету по фізичній культурі і спорту, Андрій Савко зробив чимало. За його безпосередньої участі успішно розвивалися футбол, волейбол, гандбол, важка атлетика, шахи, шашки. Саме в цей час здобувають спортивні висоти футболіст Федір Капустей, важкоатлет Василь Карабиньош, боксер Сергій Червінський, шахіст Віктор Лисанов… На його очах виростає ціла плеяда відомих в районі, області та й усієї країни спортсменів. Важкоатлет Юрій Світлик ставав призером всесоюзних змагань, футболіст Віктор Пасулько успішно виступав за московський «Спартак» і збірну СРСР, Іван Гецко справжнє визнання здобув у одеському «Чорноморцю».
У розмові суддя республіканської категорії Василь Попович каже, що тепер уже й не віриться, що в ті часи так вирувало спортивне життя району. Проводилися різні змагання, до яких долучалися сотні юнаків і дівчат. Серед них – «Хто ти, майбутній олімпієць», крос на приз районної газети «Нове життя», футбольні баталії на приз «Шкіряний м’яч», масовий легкоатлетичний пробіг «Від села – до села». А ще змагання на приз двічі Героя праці Юрія Пітри, приз всесвітньо відомого силача І.Фірцака-Кротона, футбольний кубок «Пролісок», районні спартакіади серед колективів фізкультури шкіл, колгоспів, заводів, фабрик і установ. А хіба можна забути здачу нормативів ГПО (готовий до праці і оборони). Переможців цікавих поєдинків нагороджували почесними грамотами, дипломами, цінними подарунками і грошовими преміями.
Ще за життя Андрія Андрійовича, мені неодноразово доводилося побувати в нього вдома. Він бережно оберігав нагороди, якими його було удостоєно протягом життя і якими дуже дорожив. Серед них – медалі «За відмінну працю», «Ветеран праці», йому було присвоєно звання «Спеціаліст вищої категорії» та педагогічне звання «Старший учитель». Про своє життя, насичене різними пам’ятними подіями, міг розповідати годинами. Крім того, радів за свою дочку Оксану і сина Андрія, а ще внуків Романа, Еміля і Максима, які продовжують Савків родовід.
Жаль, що безжалісна смерть забрала його з-поміж нас. Кілька років тому не стало А.А.Савки, але справу небезвідомого спортсмена тепер продовжують його вихованці. Вони гордяться тим, що мали такого наставника.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар