Цього року Петру Миколайовичу Скунцю виповнилося б 80 років. Він чимало зробив для літератури рідного краю. Йому належить поважне місце серед письменників і поетів ХХ століття.
Днями в редакції районної газети «Нове життя» побував наш позаштатний дописувач Петро Пітра, який добре знався з відомим поетом, перекладачем, журналістом, громадським діячем Петром Миколайовичем Скунцем і ми попросили його розповісти про цю талановиту людину.
− Петро Миколайович народився в селищі Міжгір’я в простій селянській родині, − розпочав свою розповідь Петро Юрійович.
Звичайний сільський хлопчина 1958 року, закінчив Міжгірську середню школу та й подався до Ужгорода – продовжити навчання за покликом душі на філологічному факультеті Ужгородського державного університету. Тут ми з ним зустрілися, познайомилися і подружили. Я теж вступив до вузу на історичний факультет. Ці два факультети були в одному приміщенні: філологічний на другому поверсі, історичний – на третьому.
Петро, навчаючись в університеті, вже був відомим, як поет-початківець. Бо ще зі шкільних років з’явилися його твори в місцевій пресі та літературному альманасі «Карпати».
У 19 років вийшла у світ перша збірка його поезій «Сонце в росі» (до речі, він мені подарував із авторським підписом), за яку був прийнятий до Спілки письменників колишнього Союзу, ставши наймолодшим її членом.
Навчаючись на історико-філологічному факультеті ми обоє майже щодня зустрічались в коридорах між парами. Співробітничали в університетській багатотиражці «Радянський студент» (редактор Ариповський), випускали факультетську стінгазету «За знання». Часто наші замітки друкувалися як в університетській багатотиражці так і в обласних газетах.
Після закінчення університету він, як і я, один рік прослужив у армії. Повернувшись в запас, Петро Скунць почав працювати кореспондентом у газеті «Молодь Закарпаття», а я − завідуючим відділом шкільної молоді Іршавського РК. Знову стали співпрацювати. Мої дописи про молодь району часто знаходили місце на сторінках обласної молодіжної газети, які готував до друку Петро Скунць.
Із 1964 року – він член Спілки журналістів України.
У 1967 році Петро Скунць удостоєний обласної премії імені Дмитра Вакарова. Цей період він вважав початком своєї літературної творчості.
Потім перейшов працювати редактором видавництва «Карпати», де упорядкував і відредагував близько півсотні книг та брошур. Доклав свою руку і до брошури по сільському господарству Юрія Юрійовича Пітри. Перед тим, як вона побачила світ, Петро Миколайович неодноразово побував у нас вдома, зустрічався з кукурудзоводами села Білки.
1972 – 2005 роки – це вже зріла поетична творчість Петра Скунця.
50-річний ювілей увінчався для нього появою нових книг. За збірку «Спитай себе» (1992 р.) поет П.Скунць удостоєний Національної премії ім.Т.Г.Шевченка, з чим ми з батьком, Юрієм Юрійовичем, його щиро поздоровили.
А за книгу вибраного «Один» (2000 р.) удостоєний премії імені Федора Потушняка.
Дуже близько до душі сприйняв поет смерті трьох Василів − Василя Ігната, Василя Вароді та Василя Вовчка, з якими він був у дружніх стосунках, з ними співпрацював, бо вони теж навчалися з нами на філологічному факультеті і були нашими друзями. Без них він відчував себе одиноким, як одиноко без матері й батька, без братів, без рідних, без друзів. І все частіше спілкувався з ними віршами, наче чули його на тому світі.
Може, переживаючи це все, він потрапив на лікування в обласний госпіталь ветеранів війни, де ми останній раз зустрічалися з ним. Жили на третьому поверсі. Коли спускалися на перший поверх, Петро сідав на перила, щоб не йти сходами, бо їх багато, а його вже підводили ноги.
Останній великий біографічний матеріал Петра Миколайовича Скунця надрукований у книзі «Закарпаття. Хто є Хто», присвяченій 60-річчю створення Закарпатської області 1 червня 2007 року під заголовком: «Чендей Іван Михайлович». Вони дружили, співробітничали, обоє народилися у травні і святкували разом дні народження. Цей матеріал був надрукований уже після смерті поета.
Помер П.М.Скунць 30 квітня 2007 року.
Про творчість Петра Миколайовича опубліковано десятки критичних та наукових розвідок, видано розлогі монографії, захищено докторські дисертації, а також ряд кандидатських.
П.Скунць нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, відзнакою облдержадміністрації «За розвиток регіону».
Почесний громадянин смт. Міжгір’я та м. Ужгород, його відображено на двох меморіальних дошках – у Міжгір’ї на фасаді школи, в якій вчився, і в Ужгороді при вході в обласну бібліотеку імені Федора Потушняка.
Петро Миколайович був і залишився палким патріотом Закарпаття і всієї України.
Розмову записав Василь ШКІРЯ
