Версія для друку Версія для друку

ВІРИМО – І ПЕРЕМОЖЕМО !!!

Весна щороку приносить клопоти. Особливо на селі. До того ж, Великодні свята додають їм своєрідного наповнення, душевного умиротворення, сподівання на оновлення життя, яке не буде таким рясним на гріховні наші проступки і спотикання на дорозі долі.
Цей цикл неодмінно повторювався із року в рік, як людські надії, а поміж ними людські слабості.
… Останнього тижня зими хід історії України росія по-варварськи розірвала на до… і після.
До – війни… Тому, що те, що відбувалося в Криму і на Сході України з 2014-го року офіційно не називали війною, хоча саме так її всі ми сприймали із самого початку. Проте ведення бойових дій на Донбасі давало нам почуватися у відносній безпеці. Ранок двадцять четвертого лютого поставив такому заколисуючому народну совість і державну пильність край. Хоча і стверджувати, що ми не були готові до чого-небудь подібного теж буде не зовсім правильно. Ніхто не очікував ординських методів ведення воєнних дій, такого масового прояву звірячих інстинктів рашистів у центрі Європи уХХІ-ому столітті, руйнації усталених кордонів і меж людяності, спалаху геноциду. Плем’я Іродове, немовби зірвалося з ланцюга, голодне і ненажерливе заходилося палити вогнем, різати, стріляти і душити не лише дорослих, але й дітей і немічних старих.
Це намагання повернути світ до первісного дикого, до цивілізаційного стану шокувало уяву не тільки кожного українця, але практично й усю Європу і, без перебільшення – світ.
Рашистські гради і урагани пробудили народ України не від сну, вони пробудили у кожному із нас те, на що чесно кажучи мало хто сподівався, а тим більше х*йло путлер. Ми стали єдині.
Єдині у прагненні протистояти навалі, відстояти нашу цілісність, право вибору шляху народу гідного бути рівним у європейській сім’ї. Єдині у розумінні обов’язку не тільки стати на захист держави, але й допомогти кожному, чиє життя піддається загрозі, чиє житло зруйноване, чия мати, сестра, донька може бути нагло зґвалтована носіями «руського міра», хто не бажає жити по понятіям пітерського пацана.
Чимало серед нас тих, хто у ці перед Великодні дні сходив до храму своєї конфесії аби очиститися від земних гріхів, зустріти День Воскресіння Христового умиротвореними і з благословенними думками. Однак це не означає, що ми готові поступитися тим, що дало нам вчення Ісуса Христа: любити ближнього і прощати образу. Смирення ще не значить всепрощення і тупу тваринну покору. Вчення Господа дає нам право і обов’язок протистояти Злу та його носіям. Люцифер підняв голову над вежами Кремля, а значить повстав проти Бога. Тому і правда за нами. І вчення Бога воістину веде нас до Перемоги.
«СЛАВА БОГУ, МЫ В БЕЗОПАСНОСТИ». Уважний читач пам’ятає цей матеріал, опублікований нашою газетою 17 березня цього року сім’я авторки, матушки священика із Бучі цей Великдень зустрічатиме у рідних стінах. Але припускаю, що перед тим їх буде заново освячено після того глуму, що в будинку наробили денацифікатори. Пристойними словами цього не можна передати.
Втім, мова не про них.
Мова про нас, про те, як ми навіть у неймовірно важких, а там на фронті та прифронтових містах і селах пекельних умовах і обставинах зберігаємо те, що робить кожного із нас людиною, у якої є душа.
Чиста душа у того, хто створив «Нептун», хто дав наказ, хто нажав кнопку старту, хто тихо молився за них, хто в горі за полеглим сином тихо молився біля лампадки під іконою, хто підняв свій голос перед європейськими парламентами, хто в ці тривожні дні творив два фоліанти документу із заявкою на вступ до Європейського Союзу, хто знайшов місце у своїй хаті незнайомим до того людям із Києва, Харкова, Бородянки, Маріуполя і десятків, а може й сотень міст і сіл, куди ще й досі рашистські ракети несуть розруху і смерть.
Можливо, деякі рядки цієї статті можуть викликати, і цілком справедливі, докори автору, що він зайшов не на свою ниву. Сприйму і це.
Але Великий День Воскресіння Христового якщо і не принесе на землю України мир, то, безумовно, утвердить надію на його справедливість, бо не може зло перемогти Добро.
За нами Правда, за нами Істина. За нами Слово Боже.
І ми не одинокі у своїй боротьбі.
Ми вистоїмо і переможемо ще й тому, що нам допомагають. У нашу віру Перемоги і силу Духу, окрім нас, вірять і ті, кому світло віри Христової прийшло задовго до москви.
Зневіра – тяжкий гріх.
Віримо у істину Воскресіння Христового.
ВІРИМО – І ПЕРЕМОЖЕМО!!!

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар