Версія для друку Версія для друку

Годинник

У християн є два найвеличніші свята – Різдво Христове і Великдень, точніше – Великий День Воскресіння Господнього. Та в плині історії назва його скоротилася і мало хто тепер докопується до його первинної назви.
Різдво в народі називають найвеселішим, а Великдень – найщедрішим Святом, бо здавна так повелося, що готуючись до Воскресіння Христового віряни готували Паску і до неї, все, щоб стіл був багатим, щоб, після сорокаденного посту, душа і тіло торжествували. У ці дні не обходили бідних, нужденних. Допомагали їм аби і в їхніх родинах була Паска і до неї, жебракам у великодні дні давали щедрі пожертви.
Особлива увага приділялась дітям. Їх обов’язково приводили до церкви, священик їх причащав, а маточки, тобто – хресні матері, давали гостинці. Спочатку це була тільки писанка, виготовлена власними руками, а потім до цього додалися солодощі, іграшки та інші речі.
Торкаючись цієї теми, хочу зупинитися на одній історії з мого далекого післявоєнного дитинства. У мене були маточки, які регулярно приносили мені красиві писанки, батечко був тільки один – Василь Староста з Великого Раківця. Інших батечків забрала війна. Одні з фронту не повернулися, а інші від ран і контузій не довго топтали зелений ряст. А батечко Василь для війни не підійшов за віком, тому й залишився живим. Він був красивий, жовтоволосий, людяний і завжди акуратно, зі смаком одягнений. Працював інспектором фінвідділу, але згодом, за порадою своїх шовгорів, які виїжджали на заробітки в Казахстан, кинув свою панську роботу і теж поїхав із ними. У сім’ї виростали дві донечки, потрібно було перебудувати хату і це вимагало коштів. І немалих.
Зазвичай на заробітки в Казахстан бригада виїжджала по Великодню, коли там, у далеких краях теж відступала зима. На свята маточка Марія, що була двоюрідною сестрою моєї матері, батечко Василь зі своїми донечками Олею та Наталкою приходили до нашої хати з подарунками. Батечко, як людина грамотна, тямуща, любив перевіряти мої знання з математики. Одного разу йому так сподобалися мої відповіді, що він зняв із руки годинник «Кама» і вручив мені. Я, звичайно, відмовлявся прийняти такий, на той час дорогий дарунок, але батечко настояв, сам пристебнув його до моєї лівої руки.
Господи, який я був щасливий! Годинник був із покритим фосфором циферблатом і стрілками, тому за ним можна було звірити час навіть у темряві. Згодом у мене було немало наручних годинників. Але той, перший, подарований батечком на Великдень, пам’ятаю досі. Як пам’ятаю його – доброго, щедрого і людяного.
Нині батечко Василь, як і маточка Марія спочивають вічним сном на кладовищі села Доманинці під Ужгородом, бо туди переїхали колись жити. Там і досі живуть їх доньки Ольга Турянин та Наталія Куруц. Знаюся з ними й тепер.

Михайло ЦІЦАК,
с. Імстичово.

Ваш отзыв

Ваш коментар