Версія для друку Версія для друку

Чому я передплачую газету «Нове життя»

Скажу відверто: це моє улюблене видання. Незважаючи на реорганізацію адміністративних територій та всілякі нововведення чергової влади, вона дотепер залишається для мене районною газетою.
Та наразі я не буду вдаватися до переваг і недоліків цієї реформи, в якій, на мою думку, все таки більше негативу ніж позитиву (потрібно почути думку людей), а поділюся своїми враженнями про улюблене видання. Знаєте, де б людина не проживала після народження, але все одно якесь невидиме відчуття її притягує на малу батьківщину, де залишилися друзі, знайомі, батьки, рідня.
Так само із поміж різних друкованих мас-медіа я найбільше люблю читати «Нове життя». Тут я можу дізнатися про долю людей, яких колись я знав, з якими працював, спілкувався, грав у футбол. Не знаю, кому як, а мені це цікаво. Є такі розповіді про людей, які були відомі не лише в своєму селі, а і в районі, області, республіці і навіть колишньому СРСР. Через газетні публікації довідуєшся про їх долі, чим займаються, як живуть, їх трудову діяльність. Із задоволенням, наприклад, прочитав матеріали про народних артистів України Івана Поповича і Степана Гігу, двічі Героя праці Юрія Пітру, художників Василя Філеша, Івана Грицаковича, Василя Ловску, відомого поета і композитора Михайла Машкіна, лауреата Шевченківської премії Дмитра Кременя, футбольних арбітрів Василя Поповича і Юлія Керечанина, який судив, до речі, футбольні поєдинки безпосередньо за моєї участі. Залюбки читаю дитячі казочки Василя Шкірі та вірші Михайла Ціцака, який з гумором висвітлює наші сьогоднішні реалії. Особливо подобаються політичні порівняння колишнього і теперішнього періодів нашого життя головного редактора Михайла Ісака, і що головне – матеріали подаються правдиво,без усіляких застережень про переслідування журналістів. І це я пишу не тому, що сам є постійним дописувачем газети, а тому, що зі шпальт часопису дізнаюся про життя колишнього району. А ще радий за те, коли жителі мого рідного села дізнаються про мою чергову публікацію в «Новому житті», то питають, чи не маю лишньої газети. У таких випадках кажу, звісно, що маю один примірник газети, бо я щороку передплачую її. І обов’язково даю пораду й собі передплатити районне видання. Хтось погоджується, а хтось каже, що дорого коштує. Таким відповідаю: таке життя! Інформація теж дорого коштує. Тим більше, що газета заснована журналістським колективом, який сам вирішує свої фінансові проблеми.
А до жителів колишнього району хочу звернутися через газету: якщо Вас цікавлять події, які відбуваються у нас на Іршавщині, обов’язково передплачуйте місцеву новинку! Тут знайдете все, що хочете: і про новини культури і спорту, що робиться в медицині і освіті, як живуть тепер промислові підприємства, держустанови і громадські організації.

Іван ЛЕНДЄЛ,
с. Арданово

Ваш отзыв

Ваш коментар