Версія для друку Версія для друку

Закоханий у професію

Професія водія завжди була в пошані. Хлопчаки змалечку прагнули сісти за кермо автомобіля і прокататися з вітерцем, а тепер це омріяне заняття облюбували собі ще й дівчатка, яких все більше з’являється на наших дорогах. У час розвитку сільськогосподарського і промислового виробництва робота шофера є однією чи не із найпрестижніших і найзатребуваніших. Майже цілодобово снують автомобілі, а розвиток транспортної інфраструктури підвищує вимоги до водіїв, їх професійних якостей, бо вони відповідають не лише за транспорт, а й за зберігання, перевезення вантажів і життя пасажирів. В обов’язки водія також входить утримання в чистоті автомобіля і підтримку його справності.
− Уважність і обережність на вулиці допомагають вчасно зреагувати на небезпечну ситуацію, яка може призвести до тяжких наслідків, − розповідає водій автобуса «Іршава – Імстичово» Михайло Васильович Звонар. − Із багаторічного досвіду знаю, що уважність і обережність на дорозі допомагають вчасно зреагувати на небезпечну ситуацію, яка може призвести до тяжких наслідків.
Трудовий стаж водія автобуса Михайла Васильовича Звонаря з Осою складає 42 роки. За своє життя наїздив десятки тисяч кілометрів. Протягом цього часу не скоїв жодної аварії. До то ж, його робота вимагає повсякденного піклування про благополуччя та безпеку пасажирів, утримання транспортного засобу в належному порядку, турботу про санітарно-гігієнічний стан та естетичний вигляд автобуса. Водночас він повинен постійно дотримуватися відповідно визначеного маршруту та розкладу руху. В обов’язки водія входить також продаж квитків пасажирам в салоні автобуса та перевірка наявності їх у пасажирів. Михайло Васильович майже всіх знає в обличчя, про кожного може розповісти окремо, знає, хто чим займається, у кого які проблеми, для чого зібрався їхати в Іршаву.
− Одні їдуть, − каже, − в колишній райцентр на базар, щоб купити продукти харчування та промислові товари, інші − у лікарню, ще хтось зібрався вирішувати пенсійні справи, перевірити наявність субсидії чи навідатися в центр зайнятості. А молодь, звісно, хоче показати себе, відвідати модний магазин чи посмакувати смачною кавою. На те воно й життя!
Родом М. В. Звонар із Осою. Його батько свого часу працював шахтарем, а мама − на Іршавській меблевій фабриці. Маленький Михайлик ще із дитячого візка марив технікою. Йому подобалися автомобілі, які час від часу заїжджали в його рідне село, доставляли в торгові точки продукти харчування і промислові товари, завозили в обійстя односільчан дрова і вугілля, будівельні матеріали, меблі… Коли хлопець просився сісти за кермо, бувалі водії лише поважно усміхалися і неквапом говорили:
− Для того, щоб стати водієм, необхідно мати насамперед права, які підтверджують вміння керувати транспортним засобом.
Михайло Звонар уважно прислухався до бувалих шоферів, розпитував про роботу, цікавився їх життям-буттям. Після навчання в Осійській восьмирічці продовжив здобувати освіту в Ільницькій середній школі. Потім подав документи в Іршавську автошколу, де разом із своїми ровесниками охоче вивчав шоферську справу. Як виявилося згодом, професія водія знадобилася під час служби в армії. У військову частину надходила нова техніка, потрібні були здібні, кваліфіковані спеціалісти. Михайло саме таким і був, він уміло користувався наявним транспортним засобом. Це, звісно, запримітило і армійське командування. Тому майже всю армійську службу пробув за кермом автомобіля.
Повернувшись у рідну батьківську оселю, Михайло навідався в правління колгоспу «Перше травня». Там уважно вислухали його і охоче прийняли на роботу, бо побачили, з яким ентузіазмом він говорить про роботу в господарстві. Молоді спеціалісти завжди були затребувані. Різні роботи доводилося виконувати у сільськогосподарській артілі. Він ніколи не підводив тих, хто довіряв йому. Завжди був на хорошому рахунку, старався, щоб техніка була справною, кожну справу намагався довести до кінця. За це мав повагу і авторитет у колективі.
Там він трудився до 2000 року. Коли перейшов працювати у приватне автотранспортне підприємство і із автомобіля пересів за кермо автобуса, відповідальність підвищилася у рази.
Перед тим, як піти в рейс, необхідно сім разів оглянути сидіння пасажирів, перевірити гальма та механізм закриття дверей автобуса, під час їзди чітко дотримуватися правил дорожнього руху. Водій повинен бути впевнений, що в нього все гаразд, а транспортний засіб готовий до роботи.
− Професія водія приваблива тим, − каже М.В.Звонар, − що ти постійно в дорозі, щоразу маєш справу із людьми, які далеко відрізняються від тих, які були ще 20-30 років тому. Сучасний пасажир не просто цікавиться подіями, які відбуваються в його рідному селі, районі чи області, а й політичним життям країни. Війна із Росією не сходить із вуст як молоді, так і дорослих. Усі гнівно засуджують нелюда Путіна, який із своїми московськими кровожерами напав на нашу рідну українську землю. На своєму шляху російська армія руйнує села і міста, знищує інфраструктуру, яка зводилася десятиліттями. Не гребує навіть ні релігійними храмами, ні лікарнями, солдати просто на дорозі розстрілюють стариків і дітей.
Михайло Васильович закоханий у свою професію, має надію, що вже найближчим часом буде відремонтовано дорогу на Імстичово. У Дубрівці торік трохи залатали, обіцяли проводити роботи й цьогоріч та клята війна не дала збутися планам. Не судилося! Та віриться, що війна скоро закінчиться і ми всі дружно візьмемося за відродження нашої квітучої української держави.

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар