Версія для друку Версія для друку

поетичним рядком

У коротких, між боями, снах
На плечі із другом Джавеліном,
Броджу я по юності стежках
Зі своїм пораненим коліном.
Другові розказую про нас,
Про своє село, про Україну:
Я колись ось тут телятко пас,
А ось тут колись кохання стрінув…
А ніхто й не думав про війну,
Нас любити всіх завжди навчали –
Я отут малим стрічав весну,
Як лелеки клином пролітали.
Зараз от, отам мій дім стоїть,
А у ньому жде рідненька мати…
Та почулось: «Вояки, не спіть,
Лізуть знову, треба фронт тримати!»
Почалося… де ж той дівся сон…
Ні стежок, ні вулиці, ні хати…
Дихаймо, мій друже, в унісон –
Треба добре в ціль
нам відстріляти!
Героям слава!

Богдан Іваночко
День двадцять сьомий

Ваш отзыв

Ваш коментар