- Нове життя - https://nz-ir.com -

Мій конику вороний…

Весна вже повновладно вступила в свої права. Хоча ще інколи дошкуляє морозець, а в Україні триває визвольна війна, на селі вже повним ходом готуються до проведення польових робіт. Адже, народна мудрість говорить, посієш вчасно – вродить рясно. Прикро лише, що у зв’язку з агресивними діями росіян, значно подорожчало пальне, а відтак зростуть ціни і на сільськогосподарську продукцію.
Та сельчанин І.Ю.Ковач не дуже переймається цим: у нього є коник, котрим можна обробити свою земельну ділянку та ще й іншим допомогти.
Уже 17 років Іван Юрійович не розлучається із золотогривим. Спочатку в них були чотири коні. Але як брат Юрій помер, Іван не в силах був їх тримати і залишив тільки одного.
На обійсті раніше була і корівка, але після отелення впала і більше не піднялася. Грошей купити другу не вистачало. Дякувати Богу, що хоч кізонька є й козенятко біля неї. Тож діткам є молоко.
А дітей у Івана з Ольгою троє: шестикласник Валентинчик, п’ятикласниця Іванка та третьокласниця Мирославка. Отож, влітку і пасуть кізоньку з козенятком, а ще по черзі з рук годують запашною травичкою.
Дітки дуже люблять малювати навколишню природу і ласкають чотирьох кішечок, які в них є. Кожна з них має назву і слухається.
І.Ю.Ковач довгий час працював слюсарем у колгоспі «Перше травня». Ремонтував доїльні апарати, гноєтранспортери та все, що було потрібно. Працював на фермі допоки не розвалився колгосп.
Його мати, О.Ф.Ковач, 46 років годувала, доїла корів, яких налічувалось у групі 45 голів. Вона ніколи не скаржилася, старалася на роботі і вдома все встигнути зробити.
Тепер І.Ю.Ковач здебільшого вдома господарює. Це тому, що жінка працює в Іршаві на підприємстві «Берег-Кабель». Бо ж трьох дітей треба ростити, годувати, одягати і на це потрібні гроші. А ще тому, що Іван і за дітьми доглядає, і коня впряже та комусь прислужить: щось привезе, якійсь бабусі зоре та й в господарстві клопоту вистачає. А, бува, покличуть небіжчику могилу викопати.
Я в захваті, що перед самим будинком Ковачів б’є кришталеве джерело, яке навіть в посуху не міліє. Взимку в криничці вода тепла, а влітку – холодна. Іван обладнав її гарненько, поставив горнятко, аби кожен прохожий міг напитися. Я теж, коли завітала до них, не могла насолодитися цим Божим даром.
Отак і живе сім’я Ковачів. Біля водиці, біля пахучої акації з правої сторони. Та з вороним коником. Добрим, слухняним, працьовитим.

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій.