Версія для друку Версія для друку

Староста Імстичова – в теробороні, а місцеві жителі приймають біженців

Два останні роки житель Імстичова Василь Турі проживав один. Дружина померла, а двоє синів живуть у Києві. Коли батько занедужав, забрали його до себе. Йому вже було за вісімдесят, недуг мав багато й навіть київські медики не змогли врятувати дідуся від смерті. Сталося це 23 лютого. Того ж дня за тілом покійного з Імстичова виїхав його хресник Василь Біксей.
Але поки доїхав, Київ і його околиці почали бомбити. Ледве добрався до моргу, а вже назад їхав із такими пригодами, що нікому їх не побажаєш. Замість звичних 12-14 годин, добирався з Києва півтора доби. Такою складною була остання дорога до рідної хати колишнього тракториста…
Не думали й не гадали його сини Михайло – лікар-стоматолог (до речі, кандидат медичних наук) та його молодший брат Іван, інженер-будівельник, що їдучи із сім’ями на похорон батька стануть біженцями. А воно так і сталося. В одного квартира у висотці на тринадцятому поверсі, а в другого – особняк у Васильківському районі, там де рашисти бомблять найбільш жорстко й інтенсивно.
Тепер брати живуть у батьківській хаті й бідкаються, що нічого не взяли з собою про запас – думали скоро повернуться. Тішаться хіба тим, що дітей своїх забрали, що всі разом, всі у безпеці.
Як не дивно, але війна згуртовує людей, робить їх добрішими, людянішими. Наприклад, колишній Імстичівський сільський голова Михайло Вашкеба має армійського друга в Коростені на Житомирщині. Коли почалася війна запросив його відразу до себе. Друг Геннадій поцікавився, а зможе прийняти М.І. Вашкеба ще й інших близьких йому людей. Той дав згоду. Таким чином із Коростеня, Києва і навколо Києва до М.І. Вашкеби приїхало 17 чоловік. Хоч в нього хата й не могла всіх розмістити, не зміг відмовити. Біженців прийняли також його сусіди: Ігор Пономарьов та Василь Зейкан, частину з них поселили у пансіонаті-мотелі «Смерекова хата», де власники – подружжя Петро та Ганна Скальники. Привезла своїх друзів із Києва до Імстичова відома телеведуча Марина Кухар і поселила їх в хаті покійного дідуся Степана Зейкана, прийняв біженців пенсіонер Петро Копинець.
− Готовий дати притулок тим, хто втратив житло, Василіянський Свято-Михайлівський монастир, − каже його настоятель о.Полікарп. – До речі, в нас уже були біженці, але їм, мабуть, не сподобалися досить жорсткі правила.
Є можливість прийняти людей і в приміщеннях ліквідованої школи-інтернату, але тут дуже скромні зручності.
Із перших днів війни вступив у тероборону староста села Михайло Стадник, а з ним ще десяток воїнів. Троє з них уже в районах бойових дій. Успіхів вам, наші захисники!
До захисту рідної держави долучилися учні та батьки місцевих шкіл. Вони зібрали кілька центнерів продуктів та гроші, котрі вже відправлені на фронт бійцям героїчної 128-ої окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади. У селі організовано роботу пункту прийому речей, продуктів та коштів на підтримку захисників України та біженців. Відповідає за його роботу Ольга Попович.
Постійно моляться за упокій душ полеглих за Україну воїнів у всіх трьох церквах села, а також найскоріше одужання поранених, за тих, хто на фронті, за мир і благодать. У православній церкві знову вже не поминають Кирила.

Михайло ЦІЦАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар