«Від любові до ненависті – один крок»
А чи була любов? – Не знаю.
Був страх і усвідомлення того,
Що спить дракон на помежів’ї раю
І зуби гострять наймити його.
Були цитати Бісмарка та інших,
Була довіра прісна, як маца.
Та і Тарас попереджав у віршах
Про те, що гірше в світі – це кацап.
Була брехня одвічно-споконвічна
І про братів, і про коріння спільне,
Про те, що ми збиралися на віче
І катували там самі себе.
Що ми самі себе репресували,
Голодомором нищили дітей,
А москалі про мир у світі дбали
Ракетами, отрутою, мечем…
І ось тепер світ мир отой побачив.
Полуда спала. Вилізла мара!
…Усе життя плекав любов і вдачу,
А ненависті, Боже, аж за край!
Не бив ніколи, але можу вбити,
Любив усіх – ненавиджу тепер
Тих виродків – кацапів недобитих…
Як гуманіст, здається, я помер.
Але весна приоре гній та орків,
Сконає за порєбріком орда,
Я ж обійму усіх людей, ці гори –
Любові діти вилетять з гнізда.
***
Тривога знову. Весна завмерла.
Птахи замовкли – бояться в небо,
Бо там ракети сліпі та бомби,
Бо там лютує маленький нелюд.
Кацап-диявол жадає крові,
Вбиває сонце із немовлятком.
Та ранок буде і вийде правда
Стріляти орків, садити грядку.
Хай клятий нелюд у власній люті
І захлинеться, і довго дохне!
А той народець за все заплатить,
Бо наше слово, як зброя, точне.
Кацапи добрі зариті в землю –
Я кіл словесний їм в серце встромлю!
Василь Кузан
