Версія для друку Версія для друку

Юні обдарування Іршавщини зіграли в одній виставі

Приємна новина надійшла з Ужгорода: цими днями на сцені Закарпатського академічного обласного театру ляльок «Бавка» відбулася чарівна прем’єра нової вистави відомої української драматургині Нелі Шейко-Медведєвої – «Хуха, Дюдя і Потороча», в якій провідні ролі зіграли наші юні обдарування – Віра Вовканич з Іршави та Ганна Ліпчей з Дешковиці. Дівчата вже встигли заявити про себе, навчаючись в Ужгородському коледжі культури і мистецтв та Ужгородському інституті культури і мистецтв.
В.Вовканич народилася в Іршаві, закінчила Іршавську гімназію, свого часу дебютувала у виставі «Дерево-диво, або що посієш, те й пожнеш», а для Ганни Ліпчей це була перша головна роль. Вона народилася у селі Дешковиця, навчалася у Брідській загально-освітній школі І-ІІІ ступенів, дебютувала у театрі у виставі «Зоряний малюк».
− Мені дуже сподобалася вистава, − сказав одразу після прем’єри письменник, професор Сергій Федака з Ужгорода. − Потрібно відзначити високий рівень та майстерність мистецького твору, призначеного для дитячої аудиторії. А перетворили літературний твір у повноцінну атмосферно-магічну виставу наші талановиті майстри лялькарської справи: режисерка-постановниця, заслужена артистка України Наталія Орєшникова, художниця-постановниця Паола Полуденна, музичне оформлення – Миколи Карпенка та Лариси Кравчик, відеоанімація – Лариси Кравчик, художниця з освітлення – Ірина Оськіна, звукорежисер – Василь Джуган, а також наші талановиті актори, які втілили на сцені задум постановників: Юлія Чеховська, Ганна Ліпчей, яка, до речі, зіграла головну роль, Віра Вовканич, Микола Карпенко, Дмитро Ємець.
Прем’єра двічі зібрала повну глядацьку залу й отримала схвальні відгуки та овації у фіналі. Надзвичайно естетична, інтелігентна, салонна вистава, − так зазначили глядачі. Саме вони, глядачі, своєю увагою, співучастю, енергетикою перетворили виставу «Хуха, Дюдя і Потороча» у справжнє свято. Вистава лише народилася, вона буде жити, розвиватися й радувати все нових і нових маленьких глядачів.
У добрій зимовій казці живуть фантастичні зимові історії родом із давньої української магічної родини – маленькі хухи (від дієслова «хухати») та їх найменший родич Хуха Маховинка, Потороча – смішне створіння, якому обов’язково потрібно приторочитися до будь-якого Дюдя уособлення холоду, а також Сніговик, Віхола. Згодом до них приєднався ще один персонаж з відомої української казки «Дідо-Всевідо». Але до них приходить біда тоді, коли вони починають рушити їх звичний світ, вирубуючи ялинки. Малі простодушні лісові мешканці також надзвичайно сподобались головній режисерці Наталії Орєшниковій.
Дивлячись виставу, малята потрапляють у чарівний світ, де казкові персонажі граються з ними, розважають та навіть разом створюють виставу. Під час веселої та цікавої забави актори театру ляльок ненав’язливо виконують свою просвітницьку та виховну місію, розвиваючи у діточках важливі навички такі як:увага, уява, кмітливість та командна робота.
Чимало зусиль і енергії доклала до вистави заслужена артистка України, актриса театру, член Міжнародної спілки театральних діячів України Наталія Орєшникова, яка удостоєна багатьох високих нагород за високу професійну майстерність та хорошу працю на благо культури. Вона й залучила до роботи в театрі наших дівчат − В.Вовканич та Г.Ліпчей, які продовжують традицію відомого земляка артиста кіно Василя Фущича з Іршави. Старше покоління добре пам’ятає фільми з його участю: «Максим Перепелиця», «Іванна», «Дочка Стратона», «Високий перевал», «Загін спеціального призначення», «Циганка Аза» та ін.
−Із Наталією Орєшниковою дуже приємно працювати, − каже Ганна Ліпчей. − Вона до кожного має індивідуальний підхід. На високому професійному рівні проходять репетиції, актори сповна віддають себе улюбленій справі. Кожна вистава, каже вона, повинна нести заряд енергії, має бути високо художня, відкривати для будь-якого глядача щось нове, адже в театр приходять, як дорослі, так і діти. Робота актора потребує майстерності та постійної праці, він повинен ідеально володіти технікою, і, як не дивно, сам має підлаштовуватися під ляльку, шукати манеру і спосіб зобразити характер свого персонажа, зрештою, жити цим. Як на мене, кожен актор у душі має бути дитиною. І головне, щоб юні глядачі після вистави залишалися задоволеними, мали піднесений настрій і нагороджували артистів дружніми оплесками.
І Віра Вовканич, і Ганна Ліпчей заслуговують на хороше слово. Успіху вам, дівчатка

Василь ШКІРЯ

Ваш отзыв

Ваш коментар