Версія для друку Версія для друку

Білки пам’ятають своїх героїв

Серед всіх населених пунктів Іршавщини в період Карпатської України чи не одну із найважливіших сторінок відіграло село Білки.
Проголошення автономної Карпатської України стало черговим і виправданим втіленням віковічних прагнень українців, насамперед закарпатців, жити в незалежній державі. Це був яскравий приклад розбудови державності на засадах патріотизму.
Відрадною, що село Білки теж вписало свою сторінку в історію Закарпаття 1938-1939 років.
Значний вплив на перебіг подій зробив той факт, що восени 1938 року у Білки було переведено українську гімназію з міста Берегово. Разом із гімназією в село прийшла патріотично налаштована молодь, а також віддані українській ідеї патріоти – вчителі, багато з яких були вихідцями з Великої України.
У Білках діяла горожанська школа, яка і до гімназії була кузнею національно-свідомих і освічених випускників і ще задовго до переведення сюди гімназії у селі було сформоване дуже сприятливе проукраїнське середовище.
Після створення у краї Карпатської Січі, до її складу входили учні, вчителі та жителі Білок.
У селі над Боржавою проходив з’їзд січовиків, а оскільки на з’їзді був присутній сам Августин Волошин, то ця подія викликала в селі значний підйом патріотизму, особливо серед інтелігенції.
19 січня 1939 року відбулася перша сутичка січовиків у Білках із жандармами, а 22 січня, у неділю відбулася демонстрація на підтримку УНО. У цей же день знову було зіткнення маніфестантів із жандармами та їх прибічниками.
Слід сказати, що до списку кандидатів у посли Карпатського Сойму, що становив 32 особи, зі всієї Іршавської округи були включені дві особи, які жили в Білках: професор гімназії о. К.Феделеш та селянин, активний громадський діяч Іван Ігнатко. Обоє були обрані до складу Сойму, і обоє брали участь у засіданні 15 березня 1939 року, незважаючи ні на що, що свідчить про твердість їхніх переконань, а також про визначальний вклад у проголошення Карпатської України. За свою громадянську позицію і за переконання обоє депутатів були жорстоко покарані окупаційною владою.
Після проведення виборів січовики з Білок займалися військовим вишколом.
А для січових стрільців, які були розстріляні 17 березня 1939 року в Білках, цілком схожа на планиду «Небесної сотні». Вони загинули за свободу Карпатської України.
На місці розстрілу січовиків у присілку Семихатка щороку відбувається мітинг-реквієм. Квіти до підніжжя пам’ятника кладуть керівники села, гості, педагоги та учні Білківської, Імстичівської, Луківської загальноосвітніх шкіл, громадські активісти. У виконанні учнів та присутніх звучить Гімн України та пісня січових стрільців «Ой у лузі червона калина».
Хвилиною мовчання учасники зібрання вшановують пам’ять Василя Галаса, його побратимів Петра Микиту, Юрія Петрала, Василя Бровдія.
Про що думали ці молоді хлопці в останні хвилини свого короткого життя? Звісно, про своїх батьків, рідних, друзів. Але вони думали і про матір-Україну, яку не зрадили навіть ціною власного життя.
Протягом двох діб вони лежали на межі біля дороги, щоб всі бачили і боялися. Потім тіла чотирьох розстріляних січовиків привезли на підводі в село і скинули на межі кладовища в присілку Новоселиця. Хтось дав знати батькам у Лозу, що Василя Галаса убито. Так їх вдалося поховати разом у чотирьох.
На пам’ятнику дати смерті Василя Галаса змінені. Це було зроблено з метою конспірації для влади, адже ці події ні за часів окупації, ні за радянської влади говорити було небажано.
Довгий час ніхто не знав ні імен, ні прізвищ трьох інших героїв білківського січовицького гарнізону. І лише із проголошенням Незалежності України люди дізналися правду.
Білківські січовики душу і тіло положили за нашу свободу. Слава про них ніколи не згине за обрієм часу.
Сьогодні у кожній родині нашого села згадують добрим словом, вшановують світлу пам’ять героїв Карпатської України. Бо вони – невід’ємна частина історії, нашого життя.

Петро ПІТРА,
с. Білки

Ваш отзыв

Ваш коментар