Версія для друку Версія для друку

Балада про матір

Деколи нам в дорослому житті,
Дуже не вистачає поруч мам,
Коли ти дні і ночі залишаєшся на самоті,
Бо іноді не знаємо й самі,
Що ж таке часом коїться із нами?
Як інколи у старості в житті,
Не вистачає поруч мами із нами.
Коли старенькі й немічні лишаються на самоті
Зі сльозами туги на очах.
Пригадують той час у думках і молитвах,
Як ми малими бігали босоніж по росі.
У рідному і досі нам привітному дворі.
Де деколи в минуле життя хотілося б відкрити ворота,
Щоб хоч на мить повернути життя,
Відчути знов мамині до нас почуття,
Ми маленькі, а поруч мама зовсім молода.
Її я голос чую знову: «Дітки, обідати пора»
Тепер ми згідні переробити всю її роботу.
Тільки б вона залишалась серед нас.
Щоб за дорослих відчули ми її турботу,
Але, на жаль, життя наше без чудес і без прикрас,
І прикро, що ми в хвилину смутку,
Нас разом збирає той скорботний час,
Коли вже немає до кого притулитись,
Коли вже немає кому на щось пожалітись,
Коли згадаємо маму лише в думках і молитвах,
Коли рясні сльози від втрати дорогої мами
З’являються на наших скорботних очах.
Та іноді помолимось за неї рідну,
Щоб Господь їй дарував царство там на небесах.
Є на світі багато всіляких теплих, ніжних слів
Та найніжнішого й дорожчого ніж слово «мама»
На землі не було, не є і не буде, це я точно, друзі, знаю.
Тож я б всім дітям,мамам і дорослим заповісти хотів:
− Ніщо нас так,як мамина молитва і любов не зігріває,
Любов її і молитва від зла і бід нас оберігає.
Мама, як ніхто інший, наші помилки нам пробачає,
У кінці кінців, мама дала нам найдорожче – життя,
Хай кожен з нас завжди про це пам’ятає.
Ось такі вдячні думки про мам мої,
Шануймо й бережім їх, поки вони живі.

Іван ЛЕНДЄЛ,
с. Арданово

Ваш отзыв

Ваш коментар