Версія для друку Версія для друку

КИЇВ МІЖ КРАСНОЮ ПЛОЩЕЮ І КРАСНИМ ПОЛЕМ

Другий тиждень у серце кожного громадянина України падають ракети, бомби, снаряди, летять кулі. І кожну п’ядь рідної землі, кожну, незалежно від того, є на ній танк, БТР, БМП чи інша військова техніка ворожої і ненависної Росії, чи нема, топче кирзовий чобіт зомбованого путінською пропагандою, забитого під зав’язку свідомості постулатами «русского мира» найманця, строковика і терориста із курщини, белгородщини, волжських берегів і Далекого Сходу безпросвітної «деревенщини», яка дотепер не бачила світу Божого, окрім кирилівської «лампадки» та соловйовських телетрелей. Що з ними безпросвітними робити? Це питання могло би стояти у гуманітарній площині до 24 лютого. Сьогодні воно із 4-ої години того дня постало у мілітарній. А значить зустрічати наших «братів»-слов’ян українці вимушені зустрічати кулями, джевелінами, стінгерами і ні, не коктейлями Молотова, а бандер-смузі: бо коктейлі вони може проковтнуть, а смузі таки точно подавляться.
Битва нерівна. Нема чого й говорити. Але прошу згадати нашого читача давню верховинську приказку, яку доводилося наводити, правда, з іншої –побутової нагоди: не тот легінь, що го б’ють, а тот – що витримує. Ми, дякуючи Богу, силі духу, єдиної як ніколи української нації, і безпрецедентної підтримки міжнародної спільноти, протистоїмо навалі орди.
Фронт гібридний і такий, як ота кінська підкова: від «братньої» лукашенківської Білорусі – до нашого чорноморсько-каспійського узбережжя. А ще – чорнобильські, харківські та всілякі інші клини, щоб їм кров’ю відхаркувалися. Нічого нам боятися, нехай вони бояться. Якщо ми голими руками спокійно покурюючи виносимо міни, Гімном зупиняємо танкові колони, а по-сучасному, двоє екіпірованих говгирів бояться нашої української невістки у автівці,яка тільки посиланням на Конституцію України ставить їх у ступор — ми нездоланні.
Так, цього більше ніж замало, але цього достатньо, аби пробуджений прадавній наш войовничий дух повстав нездоланним проти агресора.
Ми переказуємо кошти. Збираємо гуманітарку.
Ми в тилу тих наших хлопців, які на пердовій.
А ще за нами: Європейський Союз; Королівство Данія; Королівство Швеція; Фінляндська Республіка; Королівство Норвегія; Велике Герцогство Люксембург; Королівство Нідерланди; Австралія; Чеська Республіка; Канада; Словацька Республіка; Республіка Словенія; Федеративна Республіка Німеччина; Румунія; Республіка Польща; Литовська Республіка; США; Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії; Латвійська Республіка; Естонська Республіка. Це ті країни, які надають військову допомогу нашій країні – поставляють озброєння на передову фронту протистояння зі світовим Злом.
Наші громади приймають біженців. Збирають необхідні речі для фронту і сил територіальної оборони, жителі здають кров і роблять те, що і належить у такий важкий час кожному на своєму робочому місці.
Не було і немає ніяких проявів паніки, нездорових настроїв. Коридори військкомату повні чоловіків призовного віку.
Є безпрецедентні приклади, коли наші заробітчани із європейських країн не тільки переказували кошти, але і самі приїжджають до рідної домівки,прощаються з сім’єю і записуються добровольцями у Збройні Сили України. Їх імена навряд чи варто сьогодні оприлюднювати, уже хоча б через те, аби більше не ятрити материнські серця, бо ж не для того вони їх плекали і ростили, аби вони ішли під смертельний ворожий вогонь.
Маємо так само факти,коли наші підприємці-автоперевізники надали свій транспорт для доставки військових вантажів із Європи в Україну.
Чимало свідомих громадян по всіх населених пунктах Іршавщини готові самоорганізувати і не тільки в структурних підрозділах територіальної оборони для допомоги органам внутрішніх справ у підтриманні громадського порядку. Хоча це питання і потребує наразі правового врегулювання…
За роки нашої незалежності було чимало сказано, що Україна – країна на перехресті цивілізаційного вибору. Сьогодні це видно як ніколи: до – і після. Для нас, закарпатців, коли столичний Київ постав перед реальною загрозою броньованого кулака Росії – це ще багато в чому і символічно. У минулому столітті наші юнаки добровільно пролили невиннусвою кров за незалежну, свою українську державу на Красному Полі. А ті, хто кипишаться своєю Красною площею, на тому ристалищі мали тільки криваву плаху із сокирою та військові паради, що загрожували нормальному цивілізованому життю у Європі та й по всьому світу.
Київ вистоїть. Верховний Архістратиг Михаїл незборимий у захисті при протистоянні Добра і Зла.
У нас нема вибору. Ми просто стоїмо на стороні, Сторожем якої є Бог. Тому, що народ України обраний Ним, як і будь-який і з народів, осяяний Його Святим Духом, а ще й тому, що « у нас нема зерна неправди за собою».
Ми – зерно, а не полова. Ми – те зерно, що дає сходи.

Михайло ІСАК.

Ваш отзыв

Ваш коментар