Я навіть не наважувався запитати у Василя Філеша, у яку з пір року він найбільше залюблений, бо, звісно, відповів би, що у весну. Сам Бог велів йому народитися цієї чудової днини – 2 березня 1952 року у селі Бронька, яке знаходиться між горами, вкритими лісами. У час земного пробудження природи починають розквітати підсніжники, наливатися соком виноградна лоза, зеленіти довколишні поля і долини.
Учора Василю Васильовичу виповнилося сімдесят літ. Поважний вік. А, здається, ще недавно ми вперше зустрілися у нього в творчій майстерні, де разом із ним були його друзі-художники. Вони часто збиралися, обговорювали житейські проблеми, ділилися планами на майбутнє. І вже тепер, на відстані 70 прожитих літ, видно, хто чого добився у житті. Йому, напевне, пощастило найбільше, бо саме завдяки старанням і наполегливості на творчій ниві він здобув чималих висот. Став членом Національної спілки художників України, неодноразово брав участь у районних, обласних, всеукраїнських і міжнародних виставках, має багато нагород. Його роботи знаходяться у багатьох музеях і приватних колекціях України, Бельгії, Угорщини, США, а також зберігаються у фондах Міністерства туризму та культури України, Дирекції виставок Національної спілки художників України та Закарпатському музеї ім.Й.Бокшая. До того ж, уже десятки літ очолює Іршавське районне народне об’єднання художників «Колорит Боржави», повсякчас віднаходить на Іршавщині нові таланти, організовує пленери, майстер-класи, виставки.
− Для мене, − розповідає Василь Філеш, − першоджерелом стали рідні карпатські плаї, гора Кук, зелені ліси, кришталеві джерела, де, вперше припавши спраглими вустами до цілющої криниці, вбирав у себе ці життєдайні краплі, наповнюючи серце палкою любов’ю до отчого краю. Хати у селі, де батьки подарували мені життя, тягнуться вздовж вулиці, розкидані під схилами гір, губляться в садах і вдивляються у блакить неба. Рідне село не лише острівець мого дитинства, а цілий материк життя, де вперше відкрився моїм очам повноголосий, щемливий і терпкий, а до всього зеленокрилий ранок із синім небом – диво, зіткане з трави і роси, як невмируща душа природи.
Згадуючи своє дитинство, Василь Васильович часто розповідає, про своє дитинство гору Кичеру, де з ранку до пізнього вечора працювали батьки.
Хлопець по-своєму сприймав народження нового дня. Мов заворожений він дивився на вогнисту рожеву кулю сонця, що повільно викачувалася із-за густого лісу, і радів, коли в сонячних тремтливих промінцях купався виднокруг. Його пильні очі спостерігали, як крізь туман вирисовувалися обриси гір. Їх чарівна велич манила його. Маленький Василько всією душею глибоко відчував поезію гір, їх нетлінну красу, яка наповнювала його силою і створювала йому прекрасний настрій. Для нього було головне, щоб батьки купили фарби і чисті аркуші паперу. У вільні хвилини йшов на природу, малював гори, ліси, річку Боржаву.
Назавжди збереглися в пам’яті враження, коли рано-вранці ставав на поріг хати і вдивлявся в небо – аж дух перехоплювало: міріади росинок на траві вигравали незліченними барвами, радували серце і душу.
Тут вперше усвідомив свою людську гідність, відчув гарячий дотик землі, де розквітла любов до малювання. Йдучи у поле чи ліс, брав із собою олівець і блокнот, де робив різні замальовки. А на природі вів мову із квітами і травами, метеликами і птахами. Саме в дитинстві відкрився для нього дивовижний світ – світ життя на землі, прихований розмаїтим килимом квітучих трав.
Саме тому після закінчення Кушницької середньої школи 1969 року вступив на навчання до Ужгородського училища прикладного мистецтва. Йому пощастило на вчителів – із приємністю згадує педагогів О.Петкі і В.Берец. Студент із сільської місцевості жадібно вбирав у себе культурне життя міста над Ужем. Театр, органні концерти у філармонії, виставки, музеї. Він дивиться, аналізує і водночас малює. Уважно придивляється до відомих майстрів закарпатської школи живопису.
Результати не заставили себе довго чекати. Через рік після закінчення училища Василь Філеш успішно дебютує на обласній молодіжній художній виставці. Успіх здобули роботи «Пісня» та «Голова дівчини в квітчастій хустці». Про них схвально відгукнувся народний художник України Федір Манайло.
Певний час Василь Філеш працював головним художником та начальником сувенірного цеху Іршавського міжколгоспного лісгоспу, потім займав посаду головного художника сувенірного цеху радгоспу «Перше травня» у с.Ільниця. Довелося працювати і в Закарпатському виробничому художньо-оформлювальному комбінаті. Активно трудився також у художній майстерні, де займався художнім оформленням ресторанів, кафе, санаторіїв.Успішно опанував техніку вітражу, мозаїки, графіті і розпису. Довелося бути Василю Васильовичу і чиновником – десять років він очолював Іршавський районний будинок культури.
Творчість Василя Філеша формується в руслі закарпатської школи. Разом з тим він вносить у стилістику творів елементи нового бачення. Зберігаючи прихильність і повагу до досвіду і діяльності улюблених майстрів А.Ерделі, Ф.Манайла, В.Микити, він знаходить свої методи та засоби у здійсненні задумів.
За кожним твором – жива дія чи пережитий художній сюжет, який пройшов етапи відбору та асоціативного осмислення. Це «Голгофа І», «Голгофа ІІ», «Вороння», «Мотив з Верховини», «Музичний мотив».
З 1987 р. Василь Філеш постійний учасник республіканських художніх виставок, бере участь у пленерах живопису на творчій базі Спілки художників України «Седнів».
Від картини до картини збагачується палітра художника, формуються певні риси авторського почерку. Це простежується в роботах «Пророк», «Благовіщення», «Ангели», «Відчай», «Минула слава». Кожен справжній художник – індивідуальність. Василь Філеш ніколи не підлаштовувався під когось, тому його твори відрізняються від інших. Він по-своєму сприймає світ і пише лише у своїй кольоровій гамі, певної широти і напрямку пензлика – мазками. Він зумів знайти себе, свою тему, свій голос. Його картини приваблюють глядача задушевністю, тонким ліризмом, відчуттям бадьорості й оптимізму.
До кращих творів Василя Філеша мистецтвознавці відносять «Ніч на хуторі Глібовка», «Минула слава», «Весняний натюрморт» та з серії «Алегорії», «Ранок», «Полудень», «Вечір», «Єва» та серія акварельних робіт «Рідне село».
Незмінно і потужно розвивається талант митця, від картини до картини мужнів його голос, все виваженішим, мужнім і натхненнішим ставало письмо, наповнювалося невмирущою силою духу. Природа для нього – джерело невичерпної енергії, живить його чутливу душу. Він не мислить свого життя без мистецтва.
Водночас Василь Філеш займається поетичною діяльністю, проявив себе як талановитий режисер та самодіяльний композитор. Він є автором поетичних збірок «Розіп’ята совість», «Боржавська елегія», «Гармонія», збірки пісень «Співай, мого серця струна», пісенного альбому «Ой Марічко, файна чічко». Він автор багатьох журнальних та газетних статей з культурно-мистецького життя краю.
Василь Філеш в 1992 році створив «зразковий» дитячий український музично-драматичний театр «Пролісок», який став переможцем обласного театрального конкурсу імені браиів Шерегіїв. Василь Філеш плідно співпрацював із українсько-угорсько-голландським підприємством «Віжибу». Зокрема, він створив такі пісенні твори: «Віват, український футбол», «Гімн Віжибу» і «Мій рідний СК Закарпаття». У 2010 році міжнародним інтелектуально-економічно-творчою радою «Віжи-3000» нагороджений нагрудним знаком.Він пише також пісні для юних дарувань. Багато з них уже стали лауреатами Всеукраїнських та міжнародних конкурсів: Ольга Завидняк, Ірина Когутич, Богданка Ляшко, Артур Багнюк, Василь Філеш (молодший). Він автор понад 30 пісенних творів. Із найвідоміших – «Тобі, Україно!», «Купальська ніч», «Не відлітай», які увійшли у пісенний альбом «Золоті хіти України».
Незважаючи на те, що на життєвому небосхилі Василя Філеша сімдесята весна, він повен сил і енергії, ще часто можна побачити його за мольбертом. Старість воїстино його вдома не застане, бо він постійно в дорозі.
Із ювілеєм Тебе, Василю.
Василь ШКІРЯ
