Версія для друку Версія для друку

Діти – мамині квіти

Мало хто з жінок у сучасному житті бажає обзавестись великою сім’єю, адже все дорожчає, роботи немає…
А от Ірина Зовдун, що мешкає в Осої по вулиці Хмельницького із задоволенням заявляє: «Діти – моя радість, моя потіха. Не знаю, що б я без них робила».
Сімох, Слава Богу, виховують із чоловіком Петром. І коли я завітала до них в надвечір’я всі були вдома. Вдень мама дозволяє їм покататися на санчатах півгодини і до хати, бо ще й гололедиця ой яка, тож до біди недалеко.
Повечеряли і повсідалися займатися хто чим: писати, читати, малювати. А в грубці яскраво блимає через скло вогонь. Тепло, весело дітлахам. Гріються дровами, а газовий конвектор відключили, бо хто його оплатить так дорого.
Мама Ірина каже, що старші хлопці – а це 10-класники Іванко та 8-класник Славік дуже футбол полюбляють. Отож, після уроків школярі йдуть на місцевий стадіон займатися, а зараз, − у спортзалі школи тренуються. Нещодавно, зауважили хлопці, грали з Іршавою та Греблею і зайняли третє місце. Ми, мовляв, будемо старатися вибороти перше місце, вони налаштовані на це.
А ось п’ятикласниця Іванка як прийде зі школи, відразу береться допомагати мамі. Але спочатку вона заставить своїх менших братиків і сестричок помити обличчя, руки і ноги (найменших сама вмиває), пообідають, а далі повкладає всіх рядочком сидіти і навчає української мови, вчить їх рахувати, ставить їм оцінки. Може похвалити, а то й дорікнути в чомусь. Уже тепер видно нахил дівчинки. А коли, часом, мами вдома немає, Іванка може скибки картоплі випекти, бутерброди зробити, чай із лимоном настояти. Ніхто в хаті не залишається голодним.
У другому класі навчається Петрик, а Андрійко − у першому. Один без одного в школу не піде. Вчительки: Вікторія Денисівна та Ольга Михайлівна раді за своїх учнів.
П’ятий рочок йде Наталочці. Дівчинка постійно в книжках із малюнками. Вона знає назви звіряток, пташеок. Побачила змальовану 5-гривневу купюру і вимовила: «Гроші. І я буду за гроші робити».
Не відстає від сестрички і трирічний Дімка. Просить олівця малювати. Бачив як тато косив траву, і сам хоче цього спробувати. «І мені купи таку, лиш маленьку. Я корівці нашій буду косити», − лепече.
Я бачила як в цій сім’ї дітки батьків слухають. Як мама скаже «не можна», не беруть.
Ірина Василівна вирахувала: аби дітей вирядити в школу 1 вересня потрібно щонайменше 8-9 тисяч гривень. А ще до того ж дітки часто хворіють, а ліки недешеві. Нещодавно захворіла Наталочка, лікарі давали 5% на життя. Слава Богу, вийшла дівчинка з тої біди. Далі з трирічним Дімою Ірина Василівна знаходилася в обласній дитячій лікарні в Мукачеві . Ніхто не думав що дитя виживе. Та, слава Богу, пройшло півроку, хлопчик жвавий, веселий, їсть, поправився.
Ірина Василівна тлусмачить всім дітям так: «Я у вас одна, золоті мої, одна мама на сімох, отож, ви повинні мене слухатись, допомагати, а батько мусить йти заробляти, щоби були ситі і взуті».
Перепадається їй самій, доки діти в школі – вранці біжить худобу порядкувати, подоїти, щоби теплого молока вони напилися, далі в школу п’ятьох відправити, випрати речі (пральна машинка якраз поламалася), наготувати їсти. Благо, коли чоловік вдома то допомагає дружині. Бо ж повернуться зі школи вже треба сім тарілок наповнити, сім ложок і виделок. А ще хліб постійно випікає. Для цього щомісяця купують по два мішки борошна, плюс до того каші, макарони, олію, цукор та інше.
Мама сусідської дівчинки жаліється, що дитина їсти не хоче. А прийде сюди і таке смачненьке в тьоті Ірини.
У цьому будинку дві сім’ї проживають: ще сестра Марія з чоловіком, двоє їхніх дітей (третім вагітна) і мама їхня Галина (батько помер торік). Якщо порахувати – 14 душ.
Нелегко, звичайно. Ірина з сім’єю хотіла б свою хату мати, але грошей вистачає тільки на прожиття. Якось ладять. Але ж діти ростуть, вже тіснувато стає, та що поробиш.
−Діти, − мої квіти, − радісно мовить Ірина Василівна. Головне, аби здорові були. А Бог нам поможе…

Ганна ЛЯШКО,
с. Осій.

Ваш отзыв

Ваш коментар