Той, хто любить
паростки кленові,
Хто діброви молоді ростить,
Сам достойний людської любові,
Бо живе й працює для століть.
Максим Рильський.
Якщо ці поетичні слова передають емоційне захоплення нелегкою працею лісівника, то наступна цитата професора Крилова, немовби один в один – характеристика Василя Івановича Леднея:
«У лісовода має бути розум математика, біолога та економіста, м’язи атлета, ноги швидкісного бігуна, руки хірурга, очі мисливця і художника, слух музиканта, серце сміливця».
Рідкісне поєднання дитячого захоплення природою, що переросло у не менш високе професійне, з глибоким пізнанням фахових таємниць, незгасаючою любов’ю до успадкованого від предків карпатського скарбу, Василь Іванович зумів нерозтраченим зберегти до останніх своїх земних днів.
SONY DSC
У рідкісні хвилини дозвілля у дружньому колі він міг ніби спокійно, але із неймовірно гарячим почуттям ділитися пізнаною ним красою урочищ, в кожному із яких побував особисто. Здавалося, що він знає про них усе, як про рідне батьківське обійстя. Міг згадувати про такі деталі, особливості, про які відомо тільки людині, яка побувала на тому місці. Так воно і було. Його знання і любов до лісів Закарпаття не обмежувалися Іршавщиною.
Коли очолював обласне Управління лісомисливського господарства В. І. Ледней, без перебільшення, побував на кожному лісництві.
Процитовані на початку розповіді слова відлунили у спогадах друзів, колег, підопічних на урочистостях 21-го січня на відкритті меморіальної Дошки директору ДП «Довжанське лісомисливське господарство» і начальнику Управління лісомисливського господарства Закарпатської області В.І.Леднею на фасаді адмінбудівлі державного підприємства. Майже кожен із виступаючих згадував закарбовані у власній пам’яті крилаті вислови, професійні настанови, мудрі життєві поради.
SONY DSC
Урочистій церемонії передувала панахида на могилі Василя Івановича, відслужена настоятелем Довжанського православного храму Успіння Пресвятої Богородиці отцем Василем Сливкою.
Корзини живих квітів, запалені лампадки на могилі і на сходах адмінбудівлі немов ланки духовного і матеріального поєднали в одну людську сутність світ цієї світлої постаті.
Ведучий Юрій Мельник відкривши урочистий захід, після хвилини мовчання, першою до слова запрошує начальницю Закарпатського ОУЛМГ В.Є.Білоусову.
– Кожного разу, коли між лісівниками тепер згадують Василя Івановича, як про людину із невичерпними знаннями, відчуваються нотки жалю, переплетеними із шаною і повагою, сказала Вікторія Євгенівна. – Нерідко жаліємося на обставини, але уявіть собі, як було Василю Івановичу, коли йому довелося очолити обласне управління наприкінці 1990-их, коли стара структура ламалася, а нову доводилося закладати і вибудовувати. До того додалися два руйнівних паводки і значною мірою відбудова нашого краю лягла на плечі
SONY DSC
лісівників. Це не завадило Василю Івановичу закласти міцний фундамент лісівничої справи на Закарпатті в сучасних умовах і нам, його учням і послідовникам залишилося тільки розвивати і примножувати цю справу. Нещодавно у мережі я знайшла такі слова Василя Івановича «Я не можу без лісу. Якщо я не буду керівником, то буду простим лісівником». І знаєте, у них відчувається щирість. Бо куди б доля його не завела, на які кар’єрні щаблі не підняла б, він завжди подумки залишався із Довжанським колективом, цими лісами, своїми рідними, сім’єю, яка постійно проживала тут, своїми близькими, друзями.
Відкриваючи цю меморіальну дошку, яка закарбовує у нашій пам’яті образ Василя Івановича, ми маємо знати, що свій матеріальний пам’ятник він заклав собі вже давно. Потрібно тільки озирнутися довкола – це наші закарпатські ліси, яким він присвятив все життя.
SONY DSC
Практично впродовж усіх років роботи Василя Івановича Леднея поряд із ним незмінно був нинішній директор державного підприємства «Довжанське ЛМГ» О.Є.Шкарупа. Як правонаступнику, його і запросили до виступу.
– Нас поєднала доля із 1985-го року, – розпочав Олександр Євгенович. – Зазначу чи не найголовніше у його характері та мистецтві керівника. Він зумів так підібрати колектив, що за всі роки не було жодного випадку, коли б від нас поступила скарга.
Перед тим, як до мікрофона підійде наступний промовець, ведучий нагадує про ще одну сферу докладання енергії і сил особистості Василя Івановича, який крім займаних адміністративних посад, виконував високу місію громадянина — неодноразово обирався депутатом обласної ради, Іршавської районної та Довжанської сільської рад.
SONY DSC
– Дивлячись скільки нас зібралося віддати шану нашому видатному земляку, – говорить голова Довжанської сільської ради В.М.Симканич, – ми можемо судити про масштаб його особистості. Не тільки про значний вклад у розбудову рідного Довгого, підприємства, але і як фундатора лісової галузі краю у сучасному часі. Він мав високий авторитет як лісівник не тільки у межах області, а й за її межами. Василь Іванович – це не тільки господарник, керівник, він і політик який щиро вболівав за свій край, за своє село, за Закарпаття. Це громадський діяч, який безпосередньо брав участь у розв’язанні актуальних соціальних проблем, питань. Він і вчитель та наставник, який міг розгледіти у кожній людині особистість, талант.
Так склалося, що роботу над меморіальною дошкою довірили В.В.Білею – талановитому скульптору, лауреату премії імені Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі в жанрі монументального мистецтва із Києва і водночас уродженцю села Суха, де в Річанському лісництві лісничим розпочинав свою кар’єру В.І.Ледней.
У короткому виступі автор мистецько-скульптурного твору ділиться про особливості роботи над образом Василя Івановича, над труднощами цього складного процесу, над особливостями розкриття теми через усвідомлення величі постаті у спілкуванні із рідними – сином Василем та дружиною Марією Василівною, колегами, друзями, вивчення фотоматеріалів. Далі, починаючи від ескізних пошуків – до робочої моделі в рельєфі та завершального етапу, відлиття скульптурного матеріалу.
Зачаровані розповіддю митця, присутні немовби зустрічаються із живим образом, коли скориставшись почесним правом відкрити меморіальну дошку Вікторія Євгенівна та Віктор Михайлович знімають біле полотно і перед підлеглими, колегами друзями і рідними по праву сторону вхідних дверей навічно застигає В.І.Ледней.
Після освячення скульптурного портрета продовжуються виступи, не менш емоційні, щемливі у деталях, вражаючі масштабністю зробленого. Це і спогади В.М.Маргіти, колишнього керівника Ужгородського міського відділу Фонду держмайна України, коли завдяки їх співпраці Закарпатське ОУЛМГ має тепер чудову офісну будівлю. Естафету переймають голова профспілки працівників лісової галузі Закарпаття В.І.Федурця та колишній багаторічний голова УТМР Іршавського району В.В.Павлище.
Апогеєм загальної та особистої любові і поваги до Василя Івановича Леднея стали заключні слова виступу його дружини Марії Василівни.
***
Василь Іванович ЛЕДНЕЙ помилився тільки в одному, коли у задушевній розмові із дружиною, зронив слова, що пам’ятник йому не поставлять. Колектив державного підприємства «Довжанське лісомисливське господарство» вперше не погодився з його думкою. 21 січня 2022-го року у день народження свого першого керівника.
Михайло ІСАК.
